Про українців, одержимих плітками

Хлопчик років 13 несеться через сходинки, взлітає на поверх і емоційно шепоче – так, що чутно на весь під’їзд:

Мамо, мамо, там та тьотя, котра…

Далі він переповідає матері якусь історію, почуту від дорослих. Входить у квартиру, мати зачиняє за ним двері…

Як доросла людина стає плітником?

Що для цього треба?

Для цього потрібно перейняти тривожність матері, пов’язану зі страхом утрати контролю. Такий стан часто притаманний або людям, які мають залежність, або тим, хто виріс у сім’ї, де були залежні. Від алкоголю або ще чогось.

Психоемоційний стан жінки – це «програмне забезпечення», яким вона скеровує світосприйняття й поведінку неповнолітнього сина. Хлопець прийшов зі школи не з думками про своє життя, інтереси, плани, що він іще робитиме сьогодні, а в стані психоемоційної «підключки» до матері, яка десь пліткувала про якусь тьотю, а він це запам’ятав. Із його поведінки легко зрозуміти, що плітки для нього – норма життя. Пліткуючи, він учиться в матері зберігати ілюзію наявності контролю за поведінкою інших людей. Крім того, він поняття не має, що є жінки, які не пліткують – ані при дітях, ані в принципі.

Чимало українських матерів своїм прикладом ростять синів на цьому. Не на ідеї розвитку, розширення кругозору, пізнавальної цікавості до життя, а на звичці оцінювати, обговорювати та знецінювати інших.

Такі люди звичайно витрачають купу часу на телевізор, у якому є безліч передач, де одні обговорюють інших. У цих передачах ніхто не каже українцям про те, що обговорювати інших людей – це є безкультур’я. А ті передачі, де про це кажуть, вони не дивляться: це їм ліниво.

«Ну нехай ми безкультурні! – скажуть ці люди. – Зате, пліткуючи, ми маємо ілюзію контролю над світом. Чи, принаймні, над найближчим оточенням. А іншого нам і не треба».  

Чимало українських матерів своїм прикладом ростять синів не на ідеї розвитку, розширення кругозору, пізнавальної цікавості до життя, а на звичці оцінювати, обговорювати та знецінювати інших.   

Державі завжди вигідно мати якомога більше людей, одержимих плітками. Бо цими людьми управляти найлегше. Культурні люди, які є протилежністю безкультурних пліткарів, державі не так цікаві. Хлопці та дівчата з такою поведінкою були і в ті часи, коли наше покоління ходило до дитячого садока, і в ті, коли вчилося в школі. Тобто, понад 30 років тому. Протягом цього часу у ставленні багатьох українців до самих себе, до питань самоповаги і, як наслідок, поваги до інших, не змінилося нічого. Як 30 років тому, так і зараз у багатьох українських родинах підростають діти, навчені пліткувати, порівнювати та знецінювати. І не навчені усвідомлювати відповідальність, розрізняти та підтримувати. Плітки для багатьох – це культурний код.

Державі завжди вигідно мати якомога більше людей, одержимих плітками. Бо цими людьми управляти найлегше. Культурні люди, які є протилежністю безкультурних пліткарів, державі не так цікаві.

Цей хлопець уже навряд чи виросте людиною, яка не пліткує. І відповідно, яка усвідомлює, що повага – це не лицемірні посмішки в під’їзді, а поводження з людьми так, щоб вони відчули, що ти цінуєш їхнє конституційне право на повагу та гідність. Звісно, якщо вони не перейшли межі, не порушили закон і не зробили тобі словом чи ділом щось погане.

Хлопець стане одним з сотень тисяч українських чоловіків, про яких є приказка: «гірше баб». Пліткуватиме з друзями в компаніях, у школі про дівчат та про успішніших хлопців, про керівників, про кожного, до кого зможе дотягнутися. І через це відчуватиме ілюзію контролю – того, рідного, маминого, почуття.

Як 30 років тому, так і зараз у багатьох українських родинах підростають діти, навчені пліткувати, порівнювати та знецінювати. І не навчені усвідомлювати відповідальність, розрізняти та підтримувати.

Інша справа, що це дисфункціональне почуття, передане хлопцеві тривожною, наляканою матір’ю. Тобто, це руйнівна програма – на самознищення. Бо в кола, де справді культурні люди, пліткар не увійде ніколи, хоч ким прикидайся. А значить, матір, установивши ось таке програмне забезпечення синові, зробила все і навіть більше, щоб він ніколи не став успішним у колі гідних людей. З іншого боку, плітки любить будь-яка влада та більшість корпоративних культур: там це – розповсюджене явище, тому з таким даром у певних колах можна й прижитися. Але до кіл гідних увійти буде зась, а бумеранг колись прилетить усе одно.

Плітки за змістом завжди містять наклеп і є порушенням закону. Люди, які пліткують – як мінімум, незаконослухняні, закон не поважають тому, що не поважають себе, а внаслідок не поважають вас. Тому пліткують.

Закон їм це дозволяє? Формально – ні, практично – так. Ставиться поблажливо. Бо українська держава в лиці правоохоронних органів наразі не має зацікавленості в тому, щоб захищати право громадянина на повагу до честі та гідності.

Українська держава в лиці правоохоронних органів наразі не має зацікавленості в тому, щоб захищати право громадянина на повагу честі та гідності.

Коли дітям у школі розповідають щось про права, зокрема, про право на повагу, вони розуміють, що їм просто брешуть у вічі. Бо ніде – ні вдома, ні в родинах друзів, ні в гуртках вони, як правило, не бачать проявів щирої й відкритої пошани дорослих одне до одного. Натомість бачать, як дорослі пліткують, «мочать» наклепами знайомих, а найчастіше, незнайомих людей. Діти виростають в атмосфері лихослів’я та пересудів, наклепів та наговорів.

Коли дітям у школі розповідають щось про права, зокрема, про право на повагу, вони розуміють, що їм просто брешуть у вічі.

Набагато простіше було б запровадити у школі предмет «Плітки та лихослів’я», і розповідати дітям усе як є, щоб їхнє сприйняття не дисонувало з реальністю. Щоб, повертаючись зі школи додому, кожен із них розумів: обговорюючи сусідку, мама не шукає правди, не усвідомлює відповідальності за зло, яке чинить іншій людині. Мама зараз просто пліткує. І щоб дитина мала для себе критерії оцінки: чи це добре, чи погано. Щоб сама обрала, як їй жити: за ось таким дисфункціональним прикладом матері, або за прикладом справді гідних людей.  

Фото: Janko Ferlič

Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

Канал http://projournalism.in.ua

https://t.me/projournalism

Освітня платформа «Уроки журналістики»

https://t.me/journalismlessons

https://www.instagram.com/journalismlessons

facebook.com/journalismlessons

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.