Будь-яке суспільство є неоднорідним. Так, можна послатися на закон Парето й визнати, що справді завжди існують 20% і 80%. В українському суспільстві громадяни буквально від народження, від перших досвідів взаємодії з системою, з дитячого садочка мають для себе обрати, за яким «шаблоном» розвиватимуться далі: бути «шаріковими» чи людьми.

Звісно, цей вибір зумовлений безліччю факторів, на які можна було б усе й звалити. Але мова не про це. Мова про те, що шаблони особистісного розвитку в нас, в Україні, вже здавна – саме такі. Якщо узагальнити, у соціальному співіснуванні ви знаходитеся або у відсотку людей, або у відсотку «шарікових».

Україна, здобувши незалежність у сучасні часи, живе в такому поділі повсякчас. Є відсоток людей, які усвідомлюють цінність незалежності держави та розвитку суспільства. І є відсоток людей, для яких ані незалежність, ані розвиток – не цінність.

Якщо узагальнити, у соціальному співіснуванні ви знаходитеся або у відсотку людей, або у відсотку «шарікових».

Одні працюють над тим, щоб Україна укріплювала свою незалежність у всіх сферах життя, прагнуть більш якісної освіти для дітей та студентів, змістовно якіснішої культури, яка б рухала свідомість усіх українців уперед. Вони мислять суспільними категоріями, тими, що дають змогу визначати, описувати спільне благо як мету. Тобто, щоб «достатньо добре» було не тільки в мене, але й у тебе.

Інші – готові легко здати незалежність, абсолютно байдужі до функцій освітньої та культурної інституцій. Спільне благо їх цікавить тільки коли можна ним користуватися. І не цікавить, коли його треба прагнути й досягати. Мають «мєстєчкове», користувацьке, вузьке світобачення, у якому власне благополуччя посідає перше й єдине місце.

Українці не можуть досягти свого ідеалу ціннісно та культурно розвиненої, сильної, заможної країни, доки тих, кому все це байдуже й у кого – суто споживацькі цінності, у країні більшість. Доки саме «шарікови» визначають цінності маси.

Доки так є, суспільні й культурні досягнення меншого відсотка повсякчас обнулятимуться й знецінюватимуться, до влади та суспільних інституцій приходитимуть нові й нові покоління «шарікових» – тих, хто ще в дитячому садку буллів вас за те, що вам подобаються книжки.

Будь-які спроби щось із цим робити ведуть до штучної сегрегації, на якій, власне, наприкінці своєї президентської каденції «прогорів» Порошенко.

Разом із тим, 20% не можуть «розповсюдитися» на інші 80. Система тяжіє саме до такого балансу, і це даність. Будь-які спроби щось із цим робити ведуть до штучної сегрегації, на якій, власне, наприкінці своєї президентської каденції «прогорів» Порошенко. Подібна штучна сегрегація суспільства дійсно може здійснюватися радикальними націоналістичними силами й на більш радикалізованій націоналістичній риториці, проте за будь-яких обставин не дасть умовно «очікуваного» результату: просто породить спротив проти себе. Щодо «розповсюдження» якостей і цінностей 20% на 80 працює лише розвиток – економічний, історичний, освітній і культурний поступ.

Фото: Natalya Letunova