Українська ідея. Якщо вітер знов переміниться

Чимало пересічних українців досі зацікавлені в тому, щоб на кожному циклі свого розвитку Україна робила проворот вхолосту, обнулювалася й поверталася до традиційних статус-кво. І на кожному етапі цілком свідомо саме під цю потребу обирають владу, яка поверне все на свої кола, бо в спільнот запит на корупцію – дрібну й велику, непрозорість усіх процесів та на вплив у місцевих громадах – основний.

Єврейські чи християнські? Які цінності більше визначають українську політику?

Кожен, хто живе в Україні, мусить сприймати дійсність разом і в християнській, і в єврейській парадигмі. Бо в них двох одночасно коріняться і українська історія, і українська культура. І в цей сплав постійно якимось боком намагається «пролізти» ще й російська повістка, хоч вона, за ступенем упливу, у будь-якому разі є меншинною й неорганічною для української дійсності, коли меншина не відчуває свого справжнього розміру й не усвідомлює свого реального місця, але претендує на те, щоб поглинути ціле.

Головний біль усіх спільнот. Чому ієрархічний конфлікт афроамериканців із владою нікого не залишає байдужим?

Для будь-яких інших спільнот американського суспільства афроамериканці з їхньою проблематикою – як слон у посудній лавці: як не повернуться, обов’язкового когось чи щось зачеплять. Стан конфлікту, який ніколи не вирішується, украй вигідний будь-якій американській владі як інструмент упливу. Через «афроамериканський фактор» можна не ходити далеко, і, за потреби, стравлювати й мирити різні спільноти просто всередині демократичного табору.

Хроніки розтрощеного Сохо

Нью-Йорк кипів тиждень, але виразних артикуляцій ані від протестувальників, ані від влади немає. Так, ніби сторони не вважають за потрібне розмовляти одна з одною реченнями. Досі незрозуміло, хто б у гіпотетичній розмові спільнот мав би уособлювати афроамериканців: Байден не рахується. Усе це утримує ситуацію на рівні «боротьби віжуалів» та емоцій. А значить, доки одні забезпечують «картинку» спокійного міста в другий уікенд протестів, інші, відіспавшись, мають перегрупуватися й видати на гора якійсь новий медійний екшн. Якщо ні – то мають почати розмовляти.

Розділити Яблуко || Протести в Нью-Йорку: боротьба за ієрархію

Історія навіть минулого десятиліття дає привід для тривожності: останнім часом цих «перезавантажень» стосунків американських спільнот із владою не вистачає на покоління. Подібний випадок – убивство Трейвона Мартина, яке спричинило масові протести афроамериканців напередодні президентських виборів, відбулося 2012-го, усього 8 років тому. Звісно, також перед виборами президента, і також сповнене «медійних» подробиць. Якщо Флойд згадував матір, то Мартин ішов із пакетиком цукерок… Так чи інакше, наразі влада, як інша сторона, у свою чергу зацікавлена «перезавантажити» суспільний договір ще до виборів. Чи досягають цих рішень заворушники, коли все зводиться до емоцій, а боротьба за те, щоб розставити прапорці в усвідомленні обмежень у правах держави на насилля, скочується в стихійні сплески, сповнені обурення і люті, шахрайство і мародерство?

Міннеаполіс: хто порушив статус-кво?

Вихід людей на вулиці у Міннеаполісі – це не тільки про погроми, спалення поліцейського відділку та автівок поліції. Це й про виступи зіркових афроамериканців, які приїжджали до протестувальників, переживали втрату разом із людьми, що особисто знали Флойда чи були свідками злочину. Власне, погроми почалися не одразу після вбивства, а трохи пізніше – коли, після арешту Дерека Шовіна, стали відомі попередні результати експертизи, які обурили людей і дали підстави сильно сумніватися в об’єктивності місцевих поліцейських. Практично, місцева поліція, опублікувавши досить розпливчастий висновок експертизи, свідомо спровокувала ескалацію. З іншого, саме такими формулюваннями вона вивіла конфлікт на загальнодержавний рівень, між тим знявши відповідальність із себе за подальші реакції.

Шашлична анархія. Про маски, «хотєлкі» і права

«Сидіть удома!», «Заходьте в магазини в масках!», «Не збирайтеся компаніями!». Ці заклики чули всі. Проте частині українців довелося дивуватися, спостерігаючи, як інша частина на все це каже: «Мені пофіг!». Чимало людей кажуть: «Та ну, що таке МОЗ!» – і заходять до магазину без маски, дивуючись, коли їх наполегливо просять додержуватися необхідних об’єктивних обмежень. До карантину під лейблом «Мені пофіг!» безліч людей жили хіба не поколіннями. Це – люди, які примудряються жити в суспільстві, максимально ігноруючи будь-які інституційні взаємовідносини.

Мода на аб’юз. Коли принижені прагнуть принижувати

У приватному спілкуванні й на власній території ви «можете» дозволяти собі якусь токсичну поведінку, яка, вірогідно, якось уражатиме почуття тих, хто живе поряд із вами – наприклад, можете кричати, бити посуд, пліткувати, ображати, розкидувати одяг, ігнорувати правомірні вимоги тощо. Це є приклади інфантильної поведінки, але на вашій території це – ваша справа. Проте у суспільній ситуації, з-поміж чужих людей, ви не можете дозволяти собі подібну поведінку й маєте обмежувати її. У суспільному полі будь-яким приводом для вашого контакту з чужими людьми, його сутнісним «центром» є не особисті почуття, а формальна ситуація. Якщо у цій ситуації ви намагаєтеся утискати права інших, ви несете відповідальність за це. Тобто, у ситуації спілкування з чужими людьми ви маєте усвідомлювати, що в цих людей є їхні права, зокрема, право захищати себе від вашого негативного впливу та небажаних контактів із вами.

Слов’яни, скіфи, готи, тюрки, греки, юдеї. Що таке українська культура, звідки вона взялася й нащо потрібна? Частина І

Витоки української – насамперед, у язичницько-слов’янській та скіфський культурах, що були «базою», на якій сформувалися «державоутворюючі» етноси Київської Русі. Проте ми чудово знаємо, що праукраїнцями були далеко не тільки слов’яни та скіфи. «Праукраїнцями», крім них, були й хозари-юдеї, і готи й сармати, і кімерійці, і греки, і балти, і фракійці, і кельти, представники різних віросповідань, етносів і племен, які в давні часи прийшли на праукраїнські землі, змішувалися з основним, східнослов’янським, етносом, асимільовувалися ним і стали складовою українського етногенезу. Праукраїнські землі в давнину могли залишитися поганськими, могли ісламізуватися чи юдеїзуватися. Але всі народи, які тут співіснували, до часів Київської Русі дійшли через факт християнизації на державному рівні.

«Якщо у вас «усе погано», то до чого тут ми»?

«Якщо у вас «усе погано», то до чого тут ми» – це типово підлітковий підхід покоління, яке прагне самоствердитися і щось довести старшим. На особистісному плані кожний із його представників, стверджуючись за рахунок якоїсь суспільної діяльності, намагається «переговорити батьків». Можна було б поставитися до цього «з розумінням», якби не одне «але»: ті, хто реалізує такий підхід у соціальних відносинах, не мають гадки про відповідальність, не здатні до неї й біжуть від неї, як від вогню. Геть усе, що такі здійснюють, робиться через передумову, що відповідатиме, дороблятиме чи виправлятиме хтось інший.

Релігії як запобіжники

Якщо подивитися на весь відрізок часу хоча б від початку нашої ери й до сьогоднішнього дня, ми побачимо, що найбільш стійкими в історії є релігійні, а не державницькі, колективи. Спільноти, об’єднані спільною ортодоксальною релігією, «зберіглися» у часі довше, ніж певні імперії та держави. Коли ми читаємо історію нашої ери, то бачимо, що державні утворення з’являлися, щезали, видозмінювалися, але ортодоксальні релігії лишалися, «консервуючи» й державницьке існування. Отже, з одного боку, ортодоксальні релігії – один з найефективніших засобів певних етнічних груп «зберігатися» у часі. Але з іншого, утрата саме релігійної ідентифікації призводить певні етнічні групи до втрати можливостей передавати геном у майбутнє, до асиміляції й зникнення з політичної карти як самостійних діячів.

Звідки береться авторитаризм?

Авторитаризм формується не стільки тоді, коли Богдан шепоче на вухо Зеленському. І не стільки тоді, коли одному посадовцю кортить виголосити себе єдиним, хто має право на владу, – враховуючи, що, наприклад, в Україні джерелом влади є народ. А тоді, коли за слабкого президента посилюються силовики. А вони обов’язково посилюються, коли певна ситуація починає набувати певних триггерів. Можливо, в Україні наразі ситуація у владі, у діях і рішеннях президента, уже набула цих ознак.

Коли при владі – маркетологи та молоді управлінці

Коли при владі – «молоді маркетологи та управлінці», народ стає не потрібен. Не через антипролетарські переконання. А в буквальному сенсі. Тому що ці «молоді маркетологи та управлінці» упевнені, що поняття «народ» застаріле й не має ніякого сенсу. Вони щиро сприймають громадян не як спільноту, об’єднану єдиною національною ідеєю, а як сукупність «цільових аудиторій», інтереси і прагнення яких детально досліджені, а отже, абсолютно керовані. Просто з точки зору того маркетингу, якого їх навчили, у національній ідеї і навіть у понятті про народ нема ніякого сенсу.

Великий розпродаж. А що від цього українському громадянину?

ВНЗ – закрити, об’єкти державної (суспільної) власності – розпродати… Щось десь там рейдернути по-малому… Посадовці пропонують, бізнес радіє та пропагує, а що суспільству? Суспільству обіцяють «ріст інвестицій та економіки» та, вочевидь, найману працю в компаніях і корпораціях, що, традиційно для України, будуть утворені на базі вчорашнього суспільного майна. Це – щасливе завтра. Утім, уже сьогодні ми бачимо ставлення влади до найманців: державним управлінцям платити як топ-менеджерам у бізнесі, а всім іншим – жебрацькі виплати. І ще за те, що, мовляв, хочеш, щоб усі жили бідно, замість щоб усі жили багато, ще й соціалістом обозвуть. Хоча соціалізм як такий тут геть ні до чого. Коротше, утріться.