Категорія: Тенденції

ЯК СРСР у російських головах змішався з царизмом

Складно аналізувати зовнішньополітичну поведінку Росії, бо вона спричинена суб’єктивними позиціями окремих людей. Проте що це за ідея: відновити Радянський Союз? Для Росії це співмірне з відродженням імперії. Тобто, для Росії ця ідея сягає не тільки періоду СРСР, але й куди ширшого періоду. Відновлення СРСР дорівнює відновленню імперії. Дивовижно, як СРСР у свідомості російських громадян поєднався з імперією та царизмом, але так є.

Коронавірус? Про пригоди принцеси в телешоу-культурі

Інтерв’ю герцога та герцогині Сассекських тиждень тому сполохало і Європу, і США. Принаймні, тому, що воно стало складовою побудови бренду подружжя в Америці, над яким наразі йде така активна робота. Українцю це інтерв’ю дає можливість відрефлексувати чимало соціально важливих речей. Давайте скажемо про деякі з них.

Вакцина від COVID-19 летить у Київ із запізненням на тиждень від анонсованого строку

На ТБ-шоу «Свобода слова Савіка Шустера» 12 лютого понад годину розмовляли про вакцинацію від COVID-19, яка незабаром має відбутися в усій країні. Представники влади та безпосередньо президента Зеленського запевняли, що вакцинація розпочнеться от-от, 15 лютого. На спроби опонентів сказати, що вакцину не те що не завезли в країну, але й навіть і не купили, представники президента та посадовці міністерств відповідали, що 15-го завезуть, і з вакцинацією все буде ОК. І що? На календарі 23-тє, і наразі ясно, що вакцину для вакцинації в національних масштабах минулого тижня так і не завезли.

Закупівля вакцин від коронавірусу відбуватиметься централізовано, але поза участю ЦЗО?

Центральні та місцеві органи влади матимуть змогу закуповувати вакцини проти COVID-19 від різних виробників за прямими контрактами, без проведення централізованих закупівельних процедур та поза участю централізованої закупівельної організації. Цю можливість та вірогідні наслідки у п’ятницю, 12 лютого, обговорили учасники телешоу «Свобода слова Савіка Шустера», у якому взяли участь медичні працівники, мери міст-мільйонників та представники різних політичних сил.

Конкретні «правила» соціальних відносин

Законодавство – це конкретні «правила» соціальних відносин. Певна міра порядків, які організовують суспільство, створюють базу якщо не для розвитку, то, принаймні, для запобігання деградації.

Правило – як кермо. Воно дозволяє скерувати певний процес у бік росту та розвитку, та відвести його від деградації, саморуйнування та дисфункціональності. Правила бувають різні. У етично-моральному й релігійному вимірі це – заповіді. У соціальному житті це закони. У стихійних народних проявах це традиції.

Про українців, одержимих плітками

Чимало українських матерів своїм прикладом ростять синів не на ідеї розвитку, розширення кругозору, пізнавальної цікавості до життя, а на звичці оцінювати, обговорювати та знецінювати інших. Як 30 років тому, так і зараз у багатьох українських родинах підростають діти, навчені пліткувати, порівнювати та знецінювати. І не навчені усвідомлювати відповідальність, розрізняти та підтримувати.

Хто еті люді?

У телестудії одного з міністрів запитують, як і що з грошима, адже в казні їх нема. Він починає довгу й нудну оповідку, мовляв, я прийшов на посаду, а бюджет був у мінусі. Тобто, запускає ту саму риторику безвідповідального, яку в подібних ситуаціях озвучувала безліч інших українських політиків. Доріжка проторована. Очевидно, що в людини з такою риторикою немає візії, як справлятися з проблемою. Бо для того, щоб із нею справлятися, потрібно усвідомити й узяти на себе відповідальність. А для цього недостатньо просто посісти стілець.

Злий електорат і влада мажорчиків

Криза середнього віку в покоління Х – тих, хто дорослішав і входив у соціальне життя в 90-ті, збіглася в часі з черговою економічною кризою в країні. Якийсь відсоток людей від 40 до 55, які ніколи не бачили в Україні якогось сталого поступу й звикли виживати від кризи до кризи, або пручаючись, або підлаштовуючись під нескінченні «схєматози», які тут називають «бізнесом», зараз перебувають чи то в шоці, чи то в депресії. І звісно, причина – не тільки вік.

Шашлична анархія. Про маски, «хотєлкі» і права

«Сидіть удома!», «Заходьте в магазини в масках!», «Не збирайтеся компаніями!». Ці заклики чули всі. Проте частині українців довелося дивуватися, спостерігаючи, як інша частина на все це каже: «Мені пофіг!». Чимало людей кажуть: «Та ну, що таке МОЗ!» – і заходять до магазину без маски, дивуючись, коли їх наполегливо просять додержуватися необхідних об’єктивних обмежень. До карантину під лейблом «Мені пофіг!» безліч людей жили хіба не поколіннями. Це – люди, які примудряються жити в суспільстві, максимально ігноруючи будь-які інституційні взаємовідносини.

«Якщо у вас «усе погано», то до чого тут ми»?

«Якщо у вас «усе погано», то до чого тут ми» – це типово підлітковий підхід покоління, яке прагне самоствердитися і щось довести старшим. На особистісному плані кожний із його представників, стверджуючись за рахунок якоїсь суспільної діяльності, намагається «переговорити батьків». Можна було б поставитися до цього «з розумінням», якби не одне «але»: ті, хто реалізує такий підхід у соціальних відносинах, не мають гадки про відповідальність, не здатні до неї й біжуть від неї, як від вогню. Геть усе, що такі здійснюють, робиться через передумову, що відповідатиме, дороблятиме чи виправлятиме хтось інший.

Знов країна «не така»?

Іншу цікаву ситуацію можна було проспостерігати на одному з телеканалів, у «Дебатах» нардепів Миколи Княжицького та Святослава Юраша. На запитання експерта Валерія Клочка (від 40:45), чи дійсно «Слуга народу» вважає всіх українців недосвідченими, такими, що не розуміють, «що ви блефуєте, коли розповідаєте, що в економіці все дуже добре», і докорив «діркою у бюджеті», Юраш почав кривити обличчя, з правильними акцентами на потрібних словах шаблонно віщати про «небувалий економічний ріст», але на зауваження, а чому б новому урядові було б просто не виконати бюджет, швидко звів свою реакцію нанівець: узявся доводити, що дірка в бюджеті – то не їхнє, а попередньої влади.

Лояльність чи відповідальність? За що готові платити бенефіціари української політики?

Безліч українок справедливо претендують на нормальне життя… усе життя. У той час як все й одразу отримує, чомусь, лише одна. «Настане час, коли я просто не зможу жити в Києві на таку зарплатню, і це буде рішення, яке потрібно буде усвідомлено приймати», – каже Ганна Новосад в інтерв’ю. Чи з цього ми можемо почути, що своє майбутнє, свою подальшу реалізацію Ганна бачить не в Україні? Отже, Україна розглядається як «стартовий майданчик» для набуття особистої успішності десь іще? Трохи тут «пореформувати», а потім поїхати? Амбіція – реалізуватися після університету, монетизувати свої знання, не беручи на себе відповідальність за наслідки впроваджень, сподіваючись перекинути її на плечі наступних функціонерів?

Хвороба росту. Чому деякі люди прагнуть контролю і наказів?

Дорослішання не завжди дається просто. Зокрема, сам процес набуття зрілості завжди зумовлений наявністю «вищої планки» – прикладів цінностей і поведінки вищого рівня, а також виникненням необхідності їх опанувати. Якщо цього немає, то і окрема людина, і спільнота не розвиватимуться, залишатимуться на нижчому рівні розвитку, інфантилізуються. Саме це наразі відбувається в Україні. Частина суспільства є достатньо зрілою, щоб брати участь у поступі, спільному з розвиненими країнами. Інша частина – ностальгує, лякається, «хоче на ручки», тяжіє до минулих станів системи та до узвичаєних форм існування в своєму суспільстві, не прагне розвитку, бажає законсервувати суспільну ситуацію, щоб тільки не постати перед необхідністю адаптуватися.

Коли влада толерує інфантильність

Інфантильна частина суспільства вперто обирає собі владу, яка сприяє інфантилізації, і сама, за рівнем свого розвитку, не здатна бути супервізором, вести за собою прогресивні спільноти. А тому робить чимало, щоб інфантилізувати їх теж, толеруючи не прогрес, а регрес. Для певної частини українського суспільства саме так працює ілюзія інстинкту самозбереження. Ілюзія, бо у відсутності прогресу ніякого самозбереження насправді нема, є стагнація й поступове саморуйнування. Соціальне буття «як у Молдові» чи «як у Білорусі» ніколи не призведе Україну до розвитку. У кращому разі це стагнація, у гіршому – регрес.

Про канапки і «особисте благополуччя»

Людина думає про особисте благополуччя тоді, коли для цього є об’єктивні умови: коли в державі добре живуть різні спільноти, а не якась одна. Тобто, коли є благополуччя в суспільстві, а суспільний договір є збалансованим, адекватним для всіх. А коли це не так, люди хочуть чути дискусії та отримувати відповіді, як цього досягти, а не натяки про те, щоб мріяти про ковбасу та канапки і жити саме цим. Спровокували дискусію? Добре. Ось вам дискусія. Бек ін зе ЮЕСЕСА? Щоб туди «бек», він має існувати. Його не існує вже багато років. І багатьом його суб’єктам без нього ОК, навіть без ковбаси. Всерйоз обговорювати якісь «варіанти» в українському контексті – ставити під питання державність та безпеку, тобто, порушувати закон. Навіщо?