Чому влада «Слуг народу» «заходить» молоді?

Ми не знаємо імені тієї людини, якій в голову прийшла ідея створити «Слугу народу». Мабуть, креативили групою. Але можливо, за виникненням ідеї такої партії стоїть певна особа.

Ідея, яка технічно «спрацювала» і призвела майбутню партію «Слуги народу» до тактичного успіху – що «і кухарка може керувати державою». Про це вже багато сказано. Це «з Леніна». Це про більшовизм. «Мы требуем, чтобы обучение делу государственного управления велось сознательными рабочими и солдатами и чтобы начато было оно немедленно, то есть к обучению этому немедленно начали привлекать всех трудящихся, всю бедноту», – писав Ленін. Але чому подібне так «зайшло» українській молоді?

Для будь-якої майбутньої влади перемогти на виборах – це півсправи. Розподілити «своїх» людей по посадах – інші півсправи. Вочевидь, ті, хто креативили майбутню партію, це усвідомлювали. Адже «своїх» людей потрібно посадити не тільки в офіс президента, але й у Кабмін, і у парламент.

Чи може майстриня манікюру стати народним депутатом? Теоретично може: якщо за неї проголосують. Але за яких умов за неї проголосують? Ці умови потрібно створити.

Зі «Слугами народу» Україна отримала ситуацію, коли, з одного боку, є майстриня манікюру, готова стати народною депутаткою, і з іншого боку, є ті, хто готовий створити їй умови для цього. Звісно, між ними та майстринею манікюру мають виникнути якісь відносини. У «Слузі народу» ті відносини, що виникли, стали партійними. Вочевидь, за їхньою логікою майстриня манікюру може стати народною депутаткою, але вирішувати щось сама не може. Це за неї робитимуть інші – ті, хто створив їй умови для набуття такого статусу. Хто дівчину годує, той її і танцює.

Злет майстрині манікюру, звісно, заворожує. Молодь любить легкі відповіді на складні запитання, ось їй і «зайшло». Швидко, круто, сучасно: рраз – і ти вже у парламенті! Те, що така ситуація створена штучно, нікого не бентежить: головне, що «спрацювало», а переможців не судять. Дуже молодіжна логіка.

Це ілюструє те, що українська молодь виросла на цих «спрацювало» – «не спрацювало», на досвіді вирішення тактичних задач, тобто, на досвіді «рєшал». А не на системному досвіді, якого людина набуває, роками формуючись усередині певної інституції. Досвід «рєшал» більше притаманний українському бізнесу – там він буквально природній. І він спрацював у творенні нової партії і нової влади.

Поява «Слуги народу» практично врівноважила ситуацію з партійним будівництвом по-українськи, коли ця партійна розбудова є таким собі «лежачим каменем», під який вже давно не тече вода. В Україні партійним будівництвом займатися, насправді, ніхто не хотів і не хоче: це довгий, важкий і муторний процес. Тому до «Слуги народу» партії з’являлися, але слабкі, кволі і, як правило, зі старими обличчями. Сильних партій вже давно не було.

Технічно «Слуга народу» зайшла у парламент і стала монобільшістю. Зважаючи на об’єктивну важкість процесу партійного утворення, це успіх. І ті, хто привели новостворену партію до такого результату, вочевидь, люди талановиті. Звісно, це також уразило українську молодь.

Це настільки видовищно, що ті, хто створив манікюрниці умови для злету, запустивши соціальні ліфти, ще певний час залишаються в тіні, про них все ще не згадують.

Молодь тішиться спогляданням того, як просто й легко можна злетіти наверх. Молодь нічого не знає про більшовизм, про те, що все це вже було.

Проте, як виявилося, пройти в парламент не так складно, як складно займатися процесом законотворення. Тут питання вже має прозвучати інакше: чи може кухарка чи майстриня манікюру займатися процесом законотворення?

Це питання набагато більш складне, ніж проблема партійного будівництва. Найперше воно – про відповідальність тих, хто привів кухарку/манікюрницю в парламент. На цьому питанні вся красива, ефектна технічність і тактика закінчуються, і починається рутинна реальність, у якій кухарка/манікюрниця – просто біоробот для натискання на ті кнопочки, на які скажуть натиснути.

І це про кризу українського парламентаризму. Бо криза починається саме ось тут, у цьому моменті, коли кухарка/манікюрниця здійснюють своє перше голосування так, як їм скажуть.

Бо якщо вони голосують не як незалежні особи, а як функціонери в складі партії, то відповідальною за голосування і за все, що коїться в парламенті, є партії.

Проте чим керована партія: голосом виборця, який був відданий за кухарку/манікюрницю, чи розпорядженням того, хто цій кухарці/манікюрниці створив умови для проходження в парламент?

Хто в кінці кінців несе відповідальність за голосування – виборець, що проголосував за особу з певної партії, чи той, хто створив цій особі умови вибратися?

Звідси ще простіше питання: чи читав виборець програму партії «Слуга народу», коли голосував за якусь з її осіб? Чи цікавився тим, про що саме ця партія, звідки вона взялася, ким і як фінансується?

Мабуть, як завжди: ні. Мабуть, як завжди повівся ну нехай не на гречку, але на якісь інші «аргументи за», пропоновані цією партією: наприклад, на інтерактивність, швидкісні соціальні ліфти, популярний сленг тощо.

Наразі виборець «Слуги народу» є відповідальним за те, що в парламенті голосують не особистості, а монобільшість – просто як у радянські роки. «Как повяжешь галстук, береги его, он ведь с нашим знаменем цвета одного…». Більшовизм – складова того, від чого країна бігла, накиваючи п’ятами, останні 30 років, виявився дуже легко сприйнятим українською молоддю, просто в іншій формі.

Проте чи взагалі можливий якісь інший підхід, якщо наш парламент – партійний, і звісно, що кожна партія діє, зокрема, голосує відповідно до своєї ідеології і цілей? Кого не вибери, партія все одно голосуватиме більш-менш одностайно.

Будь-яка монобільшість у парламенті є загрозливою для України на будь-яких щаблях. Це загроза українському парламентаризму. Особливо якщо партія являє собою безособовий набір кнопкодавців «на зарплатні», які мовчки голосують за те, що їм сказали, і не ведуть ніякої особистої боротьби за чи проти того чи іншого питання. За те, що наразі парламентаризму в парламенті немає, відповідальне покоління тих, хто вибрав «Слугу народу».

Чи відповідальні ті, хто профінансував ці вибори і фінансує цю партію? Ті, хто дає розпорядження голосувати так чи інакше?

Чи ви знаєте їхні імена?

Фото: Valery Tenevoy

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *