Коронавірус? Про пригоди принцеси в телешоу-культурі

Інтерв’ю герцога та герцогині Сассекських тиждень тому сполохало і Європу, і США. Принаймні, через те, що воно стало складовою побудови бренду подружжя в Америці. Українцю це інтерв’ю дає можливість відрефлексувати чимало соціально важливих речей. Давайте скажемо про деякі з них.

Індустрія пліток: у ритмі телешоу

Інтерв’ю поза контекстом просто не мало б сенсу. Воно записано телевізійниками саме як продукт роботи величезної індустрії, яка продукує численні телешоу, передачі та має цілу низку мереж з їхнього обговорення та поширення. Інтерв’ю має величезний сенс у тому, що породжує обговорення в кожній країні. Це продукт індустрії, у якій плітки взяті під тотальний контроль і стали окремим «жанром», що має величезний уплив на аудиторію. І щоб плітки проникли в усі щілини, індустрія має вправно зробити свою повсякденну, буденну роботу.

Дивлячись продукт CBS, ми розуміємо, яким чином працює інструмент, як здійснюється вплив на англомовних людей – які, як ми дізнаємося, в масі сприймають навіть найсерйозніші речі не через зміст слів, а через емоціонування, що стає невід’ємною, основною складовою контексту. Ми бачимо, що англомовне телебачення спілкується з цим світом не через зміст сказаного, навіть не через слова, а через емоції. І мова емоцій є справді інтернаціональною.

Ми звикли думати, що англомовні люди раціональніші за нас. Мовляв, така культура. Різниця культур. Проте коли ми бачимо продукт, створений для співпереживання мільйонів домогосподарок по всьому світу, і відмічаємо, що він сповнений емоцій, то розуміємо, що інтерв’ю вийшло таким, яким вийшло, не тому, що «Меган Маркл надто неосвічена», а тому, що кожна яскрава пауза чи емоція Опри – це уособлення тієї самої емоції, яку саме в цей момент переживають мільйони домогосподарок, які спостерігають за розмовою двох телефахівчинь. Коли Опра каже «Wow!», це означає, що в цю мить кажуть «Wow!» тисячі домогосподарок, а вона лише відззеркалює цю емоцію в потрібному місті в потрібний момент. На екрані вона каже Wow в унісон зі світом, уособлюючи спорідненість для мільйонів. Таке співпереживання дуже багато вартує для багатьох в англомовному світі й має величезний уплив на аудиторію.

Для нас це відчутна культурна різниця. Бо, незважаючи на спроби деяких українських телеканалів розвинути цю західну традицію емоціонування на публіці, усе ж таки для нас така демонстрація емоцій усе ще трохи дивна. Можливо, тому, що ми не маємо такого сильного протестантського впливу на культуру, який століттями мають англомовні люди, особливо американці. Той, хто надто демонструє свої емоції, традиційно видається нам трохи пришелепкуватим і дурнуватим, і якщо з Опрою більш-менш ясно, то навіщо це роблять герцоги, нам складно зрозуміти.

Проте для англомовних людей це звична частина їхнього життя. І в цьому є свої плюси, бо, можливо, вони краще вміють говорити про почуття й навіть раціоналізувати їх, а це якість, яка в тому числі визначає людину як дорослу й відрізняє від інфантила. Інша справа, чи вдалося Меган та Опрі дійсно щось раціоналізувати, чи ми бачили на екрані лише вигуки, позихання та паузи.

Мовне питання

Але справа не тільки в Меган, Гаррі та Опрі. Почути переклад того, як спрацювала індустрія, тобто, переклад усього контексту – усіх цих численних спойлерів, нарізок, ранкових шоу по обидва боки океану, емоційних сплесків, «психів» від телеведучих тощо ми, ті, хто «дивиться українською», не можемо. Звісно, інтерв’ю можна подивитися в перекладі. Але якщо ми, усе ж таки, трохи зануримося в контекст, сприймаючи все це англійською, ми побачимо світ, у якому доки не живемо.

Тож або ми все це слухаємо й сприймаємо англійською, або визнаємо, що багато чого, що пов’язано з цим інтерв’ю, пройшло повз нас. Усі ці культурні коди англомовних, які ми просто не зрозуміємо, якщо ми не є частиною цього мовного середовища.

Ми і вони

У нашій культурі все ще не є абсолютною нормою геть відкрито говорити про емоції та почуття. А в нашій журналістиці та навіть у режисурі це все ще вважається «дурним тоном». Принаймні, за певні межі виходити не прийнято. Деякі українські телеведучі намагаються працювати в подібному форматі емоціонування, проте отримують стільки хейту, що дивовижно, як вони все це виносять. На прикладі інтерв’ю Опри з Меган ми бачимо різницю емоцій і почуттів: якщо в англомовній шоу-культурі емоціонують, то у нас більше йдеться про почуття, а про почуття на загал узагалі не говорять.

Емоції та почуття мають багато спільного, проте це, усе ж таки, різні психічні динаміки. Емоція – більш спонтанна, більше пов’язана з фізичними реакціями, лежить на поверхні і є менш осмисленою, у той час як почуття – це глибша й довша в часі динаміка, що пов’язана з переживаннями та осмисленням.

Людині можуть бути притаманні різноманітні швидкоплинні емоції, найперше як реакції. Проте лише деякі з них проходять «психічний відсів» через переживання й стають почуттями, які залишаються в свідомості надовго. У певних ситуаціях, через певні якості чи за певної підготовки емоції можуть бути дуже врегульовані, наприклад, у професіоналів, чи їх може взагалі не бути. Почуття можуть бути непомітними, проте в живої людини вони все ж таки десь є. І «добратися» до них можна, у тому числі, через емоціонування, чим, як бачимо, активно користується англомовне телебачення, спілкуючись з аудиторією не через осмислення, а через вигуки, жести та емоційне «під’єднання».

Може, тому людина зі східнослов’янського світу, у якому більш традиційними є почуття й переживання, ніж емоціонування, не бачить великої різниці між Меган в інтерв’ю з Опрою та, наприклад, Брітні Спірс, яка, утім, має кар’єру та бренд, більш успішніші, ніж кар’єра та бренд Меган до заміжжя. Принаймні, Брітні є органічною на пляжах у своїх безкінечних шортах, а Меган у сукні від Armani сприймається так, ніби будь-яка українська дівчина з Броварів «винесла» б цю сукню куди вправніше. Правда, на початку своєї кар’єри й Брітні подобалася українкам саме за це – що виглядала, «як усі». І навіть донька Халка Хогана Брук так і не змогла її переплюнути, як не старалася з усією татовою підтримкою. Бо гірше, коли принцеса виглядає як усі навіть у сукні Armani, ось у чому проблема. Коли «проглядає» вторинність. Камера для того й існує, щоб виявляти такі речі.

Сюжет

Хто є «фірма» – це величезне питання. Як би індустрія не намагалася б зараз сприяти вибудові бренду Маркл, і який би вплив на це не мала б сама Єлизавета, у Меган дуже мало потенціалу й інформаційних приводів, щоб стати для англомовного світу чимось більшим, ніж яжемать двох дітей. Притому, що вже ясно, що потенціалу Брітні Спірз чи навіть Брук Хоган у Меган немає. Безперечно, індустрія це розуміє, і розуміла від самого початку. Чому допомагає?

Тому що справа не в Меган. Наразі усіх би влаштовувало, якби бренд Меган і Гаррі справді працював як альтернатива старшій молодій парі Віндзорів – принаймні, для покоління Z. І в цьому, найперше, зацікавлена сама корона. Яка має всі ресурси, щоб контролювати будь-яку «провокацію» з боку улюблених членів сім’ї, і видно, що контролює. Меган доведеться грати в це й «отримувати те, що вона хоче» – сіпатися в британських піарників і американської шоу-індустрії як муха на склі, бо в неї, скоро – матері двох дітей, потенційно не вистачить ресурсів, щоб адекватно поратися з менш помітною, ніж її сукні, але потужною амбівалентністю чоловіка. Корона потребує бренду Гаррі й Меган, але в трохи  більш відточеній формі. А Меган потребує якихось позицій у житті на власних умовах, які, певно, нікого не цікавлять.   

Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

Канал http://projournalism.in.ua

https://t.me/projournalism

Освітня платформа «Уроки журналістики»

https://t.me/journalismlessons

https://www.instagram.com/journalismlessons

facebook.com/journalismlessons

     

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *