Конкретні «правила» соціальних відносин

Законодавство – це конкретні «правила» соціальних відносин. Певна міра порядків, які організовують суспільство, створюють базу якщо не для розвитку, то, принаймні, для запобігання деградації.

Як у мультику, де два собаки сперечалися за миску з кормом: «Давай установимо… мммм… правила!..». Гарна ідея у суперечці, чи не так?

Люди, щоб вижити, повсякчас установлюють суб’єктивні та об’єктивні правила. Якби не це, вони вже давно повбивали б одне одного у суперечках за їжу, кров, уплив, гроші… Правила їм потрібні для відмежування від зла, яке усвідомлюється в той чи інший період часу. Для відмежування непродуктивного від продуктивного. Адже люди намагаються засновувати виживання, розвиток на певному добрі, відштовхуватися в своєму рості від матеріального та екзистенційного добра, а не від зла.

Правила потрібні для відмежування від зла, яке усвідомлюється в той чи інший період часу. Для відмежування непродуктивного від продуктивного.

Правило – як кермо. Воно дозволяє скерувати певний процес у бік росту та розвитку та відвести його від деградації, саморуйнування та дисфункціональності. Правила бувають різні. У етично-моральному й релігійному вимірі це – заповіді. У соціальному житті це закони. У стихійних народних проявах це традиції.

Люди повторюють модний інстамем «Моє життя – мої правила!», забуваючи, що перший державний документ, свідоцтво про народження, предтечу паспорту громадянина України, вони отримують уже в перший місяць свого перебування на планеті, на якій їм належить жити наступні років 80. Тобто, вступають у соціальні стосунки й стають частиною соціуму в перший місяць життя! Уточніть: чиї тут правила?

Багатьом людям справді хочеться встановлювати свої суб’єктивні правила чи трактувати їх по-своєму, аби таким чином відчувати контроль над ситуацією та своїм життям. Проте світ живе за правилами не однієї людини, а за сукупністю правил, сформульованих багатьма. «Свої правила» – це певні очікування людини до того, як мають ставитися до неї. Ці очікування можуть бути, їх можна й треба висувати, озвучувати. Проте, перефразовуючи, ці очікування «обмежуються» там, де починаються очікування іншого. Так само як очікування іншого обмежуються там, де починаються ваші. Бо будь-яка взаємодія – це взаємний, обопільний процес. (Ілюстрація 1).

Протестуйте себе: наскільки ваші очікування від інших відповідні очікуванням, які ви висуваєте до самого себе, та тим, які можуть мати до вас інші.

Люди намагаються засновувати виживання, розвиток на певному добрі, відштовхуватися в своєму рості від матеріального та екзистенційного добра, а не від зла.

Заповіді. «Морально-етичне законодавство» – заповіді – існує тисячоліттями. Отже, виявилося дуже ефективним і перевіреним практикою. Незалежно від того, які вибори робить кожна окрема людина, заповіді чітко формулюють, чого НЕ треба або що треба робити, щоб не деградувати. Як мінімум, людина є поінформованою, що те, про що говорять заповіді, є певним обмеженням, яке їй пропонують усвідомити й бажано, добровільно, без супротиву, прийняти.

Незалежно від того, які вибори робить кожна окрема людина, заповіді чітко формулюють, чого НЕ треба або що треба робити, щоб не деградувати.

Людина може робити свої вибори, які протирічать нормам, що визначені заповідями. Може самостійно обирати, чи додержуватися їх, чи ні. Хоче – краде, маніпулює, бреше, нападає на інших. Хоче – ділиться, відкривається, захищає. Це особистісний вибір у тій чи іншій життєвій ситуації. Заповіді скеровують морально-етичний особистісний вибір, у якому кожна людина вільна, у позитивний бік.

Законодавство. Це «заповіді» соціальних відносин, система мір. Законні міри є тими самими «червоними лініями», які відмежовують: ось деградація, ось – умовна соціальна норма, а ось, можливо, й розвиток.

Закон – це не стільки про обмеження, скільки про міри та розмежування. Закон не стільки обмежує щось чи когось, скільки відмежовує щось одне від чогось іншого. Наприклад, вашу хату від хати сусіда. Чи пасочки однієї дитини від пасочок іншої. Чи інтелектуальні права на твір одного автора від прав іншого автора на іншу книжку. Або поведінку однієї людини від поведінки іншої. Утім, філософію права ось так, у декількох словах, не висловиш.

Закон – це не стільки про обмеження, скільки про міри та розмежування.

У кожної людини свої стосунки з законом. Бо в кожної – своє його сприйняття. Але, на відміну від морально-етичних, релігійних заповідей, законодавство скеровує поведінку громадянина в певній ситуації незалежно від того, як її сприймає сам громадянин. У соціальних ситуаціях правомірність чи неправомірність дій визначає не тільки особисте сприйняття, не тільки особиста морально-етична оцінка, не тільки особистий вибір поведінки, але й закон.

У соціальних ситуаціях правомірність чи неправомірність дій визначає не тільки особисте сприйняття, не тільки особиста морально-етична оцінка, не тільки особистий вибір поведінки, але й закон.

Закон визначається, з одного боку, реаліями, що потребують якихось правовідносин. Із іншого – наукою, певною послідовністю передачі думки та досвіду в часі. За написанням законів має стояти наукове знання. Спроби написати «справедливі закони» поза наукою, керуючись тільки ситуативними потребами реальності, ніколи не будуть ефективні.

За написанням законів має стояти наукове знання. Спроби написати «справедливі закони» поза наукою, керуючись тільки ситуативними потребами реальності, ніколи не будуть ефективні.

Історично є Основний Закон – Конституція, яка фіксує суспільний договір між громадянами і різними групами суспільства. І є спеціальне та галузеве законодавство, підзаконні акти тощо. Які, найперше, мають сприяти реалізації суспільного договору, а вже потім – усе інше.

Оскільки закон – це інструмент соціальної регуляції, він є обмеженням чи розмежуванням, що функціонує незалежно від того, чи це усвідомлює, чи не усвідомлює окрема особистість. Він крав, бо не усвідомлював обмежень, чогось думав, що це іншим не можна, а «мені можна». У процесі переживання покарання за заборонене законом крадійство усвідомив, що не можна так просто взяти те, що належить не тобі. А якщо все ж таки взяв, то потім маєш обмеження. Певний час можеш уникати цих обмежень, але рано чи пізно доведеться їх визнати. Так, якщо дуже спрощено, працює механізм правових відносин, якщо він реалізується послідовно, без подвійних стандартів.

Оскільки закон – це інструмент соціальної регуляції, він є обмеженням чи розмежуванням, що функціонує незалежно від того, чи це усвідомлює, чи не усвідомлює окрема особистість.

Будь-яка людина сама для себе вирішує, як їй «правильніше» чи простіше: порушувати, а потім проходити через усвідомлення, втрачаючи час життя, який можна було б присвятити чомусь цікавішому, або додержуватися, іноді відчуваючи острах не відчути себе вільним на сто відсотків.

Про «волю на сто відсотків» читайте в наступних публікаціях.

Закон – це не те, про що ти розповідаєш іншому, коли він, із твоєї точки зору, має «зробити ось так і так» або не робити того чи ось того. Закон – це те, що розмежовує твої особисті «правила» і особисті «правила» іншого. І визначає, як можуть поводиться люди з різними особистими «правилами», якщо опинилися в якійсь одній, спільній ситуації. Ні в кого з цих людей з їхніми особистими «правилами» немає якогось виняткового права. У кожного є права й обов’язки відповідно до закону, який регулює в певній ситуації певні дії.  

Закон – це не те, про що ти розповідаєш іншому, коли він, із твоєї точки зору, має «зробити ось так і так» або не робити того чи ось того. Закон – це те, що розмежовує твої особисті «правила» і особисті «правила» іншого. І визначає, як можуть поводиться люди з різними особистими «правилами», якщо опинилися в якійсь одній, спільній ситуації.

Традиції. Там, де законні обмеження та розмежування не усвідомлені, «керують» традиції, а це зовсім інша річ і зовсім інші ефекти. Традиційними, усталеними нормами керуються ті, хто вповні не усвідомлює себе ані тим, хто дотримується заповідей, ані тим, хто дотримується законів. Звісно, незнання законів не звільняє цих людей від відповідальності. Але зараз мова про те, що відносини цих людей і з заповідями, і з законом лежать поза усвідомленням і відбуваються через супротив. Тому їхня потреба – в тому, щоб спиратися на традиції, які, практично, є «спрощеними заповідями» і «спрощеним законодавством».

Більше про це в наступному пості.

Фото: Tim Gouw

Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

Канал http://projournalism.in.ua

https://t.me/projournalism

Освітня платформа «Уроки журналістики»

https://t.me/journalismlessons

https://www.instagram.com/journalismlessons

facebook.com/journalismlessons

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.