Єврейські чи християнські? Які цінності більше визначають українську політику?

Слов’янство? Єврейство? Християнство? Юдаїзм? Кумівство? Єврейська общинність? У кого вплив на процеси в українському соціумі?

Якщо запитати пересічного українця, чому в Україні завжди все погано, він обов’язково згадає про менталітет – ось цей, унікальний, україно-єврейський.

Сформований тим, що ніяк не можуть усвідомити, наприклад, сусіди-росіяни: україно-єврейський означає не «українці» і «євреї», а те, що в Україні «українці» і «євреї» – це одне: майже в кожній українській родині, у тому чи іншому ступені, є генетика тих, хто мислив на ідиш.

Іноземцям усвідомити цю ментальну особливість цих земель так само важко, як зрозуміти, як можуть уживатися іудаїзм із християнством. Українство – приклад того, що, по ідеї, не можуть ніяк, але в реальності уживаються.

Чим більше говорять про те, що іудаїзм точно відділений від християнства й не може мати з ним нічого спільного, тим більше спільного є в практиці. У кожній українській церкві транслюють вітхозавітну історію, тобто, історію за Торою. У семінаріях ще не так давно обов’язково вивчали іврит, і це створювало певну культуру поколінь українських священників, – а хто має більший уплив на пересічного провінційного українця, як не Церква?

Модні розмови про те, що «іудеї є розробниками, а християни – розповсюджувачами- маркетологами», не мають суттєвого сенсу, бо яка різниця, чи собака крутить хвостом, чи хвіст – собакою?

На соціальному рівні різниця є тільки в тому, яка культура і які саме цінності транслюються в соціум, і як саме вони трактуються. Більше про це – в наступних постах.

Ця ситуація є геть незбагненною для етнічних росіян, які мало знайомі з українським буттям і ментальністю. Бо, по-перше, увесь сучасний російський менталітет побудований на беззаперечній першості на російських теренах християнства, і в межах сучасної Росії ставити це під сумнів нікому не прийде в голову. І по-друге, тому, що в Росії усвідомленням правил гри в цьому питанні в житті пересічного росіянина визначено все.

І чимало євреїв, яким не байдужа їхня кар’єра, сьогодні, так само, як і в радянські часи, або приховують свою етнічну приналежність, або вихрещуються. А ось чому росіяни наївно вважають, що в сусідніх країнах усе так само – це справді загадка.   

В Україні це не просто не так – це зовсім не так. Попри те, що іудеї люблять казати, що їх «не так багато, як усім здається», уплив, якого вони досягають, вочевидь, визначається зовсім не кількістю, а якістю. В Україні чимало територій, де історично єврейський уплив є беззаперечним і дійсно сформував ментальність місцевого населення – і єврейського, і українського. А сучасні хасидські общини дуже швидко стали впливовими не тільки релігійно – для вірних, але й політично – для всіх.

Саме в них формуються особисті зв’язки людей та мікросоціуми, які тепер упливають на український соціум та українську політику. І ці зв’язки щільніші, ніж просто якісь бізнесові, адже в общинах людей об’єднують не лише побутові та фінансові, а й екзистенційні ідеї.

Натомість, навряд чи хтось назве християнські общини, які наразі мають не менший уплив. Тим більше, будь-які «християнські» походи в політику в сучасному світі з заздрісною послідовністю призводять до протилежних результатів, аніж очікуєш: адепти не стають адекватними трансляторами християнських цінностей, а більше навпаки – виявляються якимись гротескними, комічними фігурами й більше дискредитують одновірців, аніж «просувають». І внаслідок цього стають немов би тлом для інших сил, інших релігійних спільнот.

Усвідомлення іудео-християнського співіснування, в якому християнське, не зважаючи на формальне «зелене світло», трохи «задвинуте» на друге місце, було б справжнім шоком для російського громадянина. А для українця це норма світосприйняття. Часто навіть здається, що християнські українці, принаймні, у соціальному розумінні – більші іудеї, ніж самі іудеї, хоч з іудейської точки зору це, звісно, неможливо. Утім, якщо сприймати все це через конфлікт, потрібно розуміти, що він тільки підсилює наявне статус-кво. Як не підходь, але в Україні співіснування християнства та іудаїзму, усе ж таки, сприймається як взаємодія двох парадигм ̶о̶д̶н̶о̶г̶о̶ ̶в̶і̶р̶у̶в̶а̶н̶н̶я̶, а не як двох геть різних, як у Росії.

Кожен, хто живе в Україні, мусить сприймати дійсність разом і в християнській, і в єврейській парадигмі. Бо в них двох одночасно коріняться і українська історія, і українська культура. І в цей сплав постійно якимось боком намагається «пролізти» ще й російська повістка, хоч вона, за ступенем упливу, у будь-якому разі є меншинною й неорганічною для української дійсності, коли меншина не відчуває свого справжнього розміру й не усвідомлює свого реального місця, але претендує на те, щоб поглинути ціле.

Далі про це – в наступному пості.

Фото: Uta Scholl

Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.