Головний біль усіх спільнот. Чому ієрархічний конфлікт афроамериканців із владою нікого не залишає байдужим?

Початок розмови:

Що там, у Нью-Йорку? З численних блогерських відео видно, що на зелені свята в місті тривали демонстрації. Проте тепер вони мають виразно мирний характер. Тобто, що: потрощили магазини, і все? Агресивні протести «злиті»? Заворушення закінчилися, не почавшись?

Схоже, що так, і нехай так і буде. Принаймні, дуже добре помітно, що численні, багатотисячні групи мирних протестувальників докладають чимало зусиль, щоб у сприйнятті містян, медіа, усіх співгромадян і світу дистанціонуватися від радикальних угрупувань, провокаторів, вуличних банд і поодиноких мародерів.

Світ зчитав меседж: «Не плутайте!». І справді, безпідставні аналогії в цій ситуації стають не тільки логічною помилкою, але й банальним злом як воно є.

Хто замовник цієї маніпуляції, хто використав її як інструмент, щоб усі всіх між собою порівнювали – окреме питання. Утім, раз маніпуляція є, значить, це комусь потрібно.

Дуже просто проасоціювати неасоційоване, порівняти непорівнюване, але це просто мисленнєва помилка, яка викривлює, псує, а не формулює реальність. Хто замовник цієї маніпуляції, хто використав її як інструмент, щоб усі всіх між собою порівнювали – окреме питання. Утім, раз маніпуляція є, значить, це комусь потрібно.

Проте як тільки нью-йоркці у сприйнятті цих протестів відволіклися від безпідставного порівняння, люди й коні припинили перемішуватися, і нинішні нью-йоркські протести стали, нарешті, оформлюватися в реальності: зрештою стало краще видно, хто є хто. Ось «протести відмінників», ось – «протести двієчників». Ось – хороші guys, ось – погані. Ось добро і мир, ось – зло і ворожнеча.

Світ зчитав меседж: «Не плутайте!». І справді, безпідставні аналогії в цій ситуації стають не тільки логічною помилкою, але й банальним злом як воно є.

Ці табори тепер уже чітко відмежувалися одне від одного й додержуються дистанції. Світ побачив «добро з кулаками», як колись спостерігав і за українським варіантом такого добра. Але в Америці, зокрема, в Нью-Йорку, войовничим силам – чи то злим, чи то яким – нині дали погуляти на довгому повідку і недовго. Хорошого по трішки. Усе ж таки, потрібно й честь знати: ну день трощі, ну два – але поліції все одно довелося б якось пояснювати нью-йоркцям, на що йдуть декілька мільярдів доларів поліцейського бюджету міста, як не на захист містян і бізнесів. А так виглядає навіть ОК: дали асоціальним випустити пар, каналізували негативну енергію, соціалізовані – зрозуміють і пробачать, та ще й «на контрасті» сприйматимуться зразком для наслідування. Просто ну супертехнології управління конфліктами і натовпом!

У результаті – все так, ніби почули всіх. І дали різним соціальним групам висловитися і виявитися саме так, як їм притаманно. А не так, як собі уявляє купка ідеалістів у білих пальтах. Тим не менше, саме з реакції звичайних нью-йоркських обивателів, які за все хороше проти всього поганого, помітно, що ці протести зачепили різні спільноти американського суспільства, не тільки афроамериканців.

Найперше, генетичний страх погромів увімкнувся в євреїв. В Америці з ними все далеко не однозначно. Бо, нарівні з ортодоксальними, зокрема, з хасидами, у Штатах живе чимало представників інших мікроспільнот, наприклад, євреїв-емігрантів з країн колишнього СРСР, які не є хасидськими і мають різноманітне політичне і світоглядне забарвлення. Нерідко воно сильно залежить від проміжку часу, прожитого в Союзі, хвилі еміграції, до якої потрапила конкретна людина, а також різних мовних та культурних звичок, які впливають на світосприйняття. Це стає засадою для створення найдивовижніших соціальних контекстів в американському єврейському середовищі, в якому окремі люди світоглядно можуть бути більш далеко одне від одного, ніж у нас – наші «25 відсотків» культурних і якісно освічених пасіонаріїв та прибічників «зелених» – фанів гумористичної передачі, часто геть не закоханих у книжки.

В активних єврейських обговореннях проблем расизму визначальним є, все ж таки, як видається, не стільки генетичний страх, скільки свіжа пам’ять про мерство в NY Девіда Дінкінса.

З відео бачимо, що наразі нью-йоркські хасиди прямо не підтримували ані мирні, ані, тим більше, всі інші протести, натомість, прилюдно дякуючи поліції. Проте в соцмережах ситуацію бурхливо коментують євреї з усього світу. В активних єврейських обговореннях проблем расизму визначальним є, все ж таки, як видається, не стільки генетичний страх, скільки свіжа пам’ять про мерство в NY Девіда Дінкінса, першого афроамериканського мера Нью-Йорка. Афроамериканці мали всі шанси в усі наступні часи пишатися тим, що таку високу посаду посів їхній соплемінник, якби не потужний, триденний погром у хасидському районі, який місто пережило й запам’ятало саме за його мерства.

Поліція міста, так само, як і зараз, не втягувалася в розбірку, проте мерові пізніше довелося покинути своє крісло, а осад лишився у всіх.

Тоді приводом для заворушень стала загибель афроамериканського хлопчика – його збила автівка, за кермом якої був хасид. Прохолодним, загостреним з 60-х років стосункам афроамериканців і американських євреїв цей жахливий випадок миру не додав. Поліція міста, так само, як і зараз, не втягувалася в розбірку, проте мерові пізніше довелося покинути своє крісло, а осад лишився у всіх.

Тож для нью-йоркських євреїв, якою б гримучою сумішшю факторів не визначалися б їхні соціально-політичні позиції та вподобання за звичайного життя, будь-які заворушення на расовому грунті негайно стають стресовим фактором. Проблема афроамериканського ієрархічного конфлікту автоматично стає і єврейською проблемою: хоч яка помилка, випадок, порушення статус-кво можуть спровокувати хвилю етнічних погромів. Ті, які відбулися, такими назвати не можна, бо магазини, потрощені в центрі міста, належали не тільки хасидам. Тим не менше, для будь-яких інших спільнот американського суспільства афроамериканці з їхньою проблематикою – як слон у посудній лавці: як не повернуться, обов’язкового когось чи щось зачеплять.

Такий стан конфлікту, який ніколи не вирішується, украй вигідний будь-якій американській владі як інструмент упливу. Через «афроамериканський фактор» можна не ходити далеко, і, за потреби, стравлювати й мирити різні спільноти просто всередині демократичного табору.  

Бо за євреями починають тривожитися латиноамериканці, за ними – ще хтось… Раптом комусь здастсься, що діяти силою завжди «простіше», хоч і регресивніше, ніж розмовляти і домовлятися. Раптом хтось не зможе утримати баланс в багатоетнічному правовому суспільстві, і все скотиться в авторитарний, одновекторний стан, із чітко визначеними «хорошими» і «поганими», навішуванням ярликів і всіма наслідками, що випливають?

Утім, стан конфлікту, який ніколи не вирішується, украй вигідний будь-якій американській владі як інструмент упливу. Через «афроамериканський фактор» можна не ходити далеко, і, за потреби, стравлювати й мирити різні спільноти просто всередині демократичного табору.   

Далі про це – в наступному пості

Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати роботу сайту тут.

Donate PayPal

Скріншот: відео Деніс samsebeskazal

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.