Хроніки розтрощеного Сохо

Початок розмови:

Для репортера cкладати враження за відеорядом – невдячна справа. І репортажі за відео, звісно, не роблять. Проте органічна подія перетворюється на медійну надто швидко: це відбувається швидше, ніж встигнеш зробити повноцінний репортаж з місця. Там, на місці, відпрацюють агенції та телевізійники. Тож кому прийде в голову летіти знімати протести заради «ефекту присутності»? Не встигнеш сісти в літак, – і фото, і відео – усе вже буде в стрічках інформагенцій і соцмереж. Крім того, від блогерів у стрічках – стільки безпосередньої фіксації, що репортер з іншої країни може собі дозволити трохи побути диванним, нікуди не летіти, домовитися з совістю й позбавити Нью-Йорк своєї присутності. Не примножувати сутності, коротше кажучи. Максимум – хоч і зовсім не по-репортерському – просто відрефлексувати відеоряд.

На відео видно, як у перші дні протестів нью-йоркські афроамериканці звідусіль сходяться в центр по двоє – по троє або компаніями. З’їжджаються на велосипедах, на яких із місць заворушень зручніше й швидше відступати, ніж на своїх двох. Хтось несе плакати. Прямують у конкретне місце, на конкретну вулицю – так, ніби саме там оголошено збір.

Проте, якщо всі ці люди розраховують на мирний протест, вони зараз сильно розчаруються: він мирний рівно до тієї миті, доки не збереться достатньо народу – стільки, щоб щільно заполонити перехрестя. Як тільки у візирі видно, що в межах кадру яблуку ніде впасти, органічний мирний протест трансформується на агресивний і майстерно некерований. З рук молодиків, розумно екіпірованих для вуличних сутичок із представниками влади, у бік поліцейських летять каменюки, а по їхніх новеньких глянцевих машинах – запальні суміші. Можна було б порівняти з вічно «непроплаченими» тітушками, якби досвід афроамериканців у вуличних протестах не був би геть більшим за український.   

Картинки агресивних виступів і спалених авто день у день змінюються на кадри розбитих вітрин, потрощених магазинів і вулиць, розмальованих абревіатурами. Виглядає так, ніби градус протестів підвищується – обернено пропорційно до показового невтягнення та пасивності поліції.  

Так триває декілька днів. Проте вже 4 червня «картинка» змінюється на протилежну: нью-йоркські поліцейські «мають план», нарешті розставили авто з черговими на перехрестях, раптом згадали про металеві тротуарні загорожі, стали здійснювати патрулювання і вибіркові арешти правопорушників. Складається враження, що небезпека минула, і місто повертається до звичайного життя.

Нью-Йорк кипів тиждень, але виразних артикуляцій ані від протестувальників, ані від влади немає. Так, ніби сторони не вважають за потрібне розмовляти одна з одною реченнями. Досі незрозуміло, хто б у гіпотетичній розмові спільнот мав би уособлювати афроамериканців: Байден не рахується. Усе це утримує ситуацію на рівні «боротьби віжуалів» та емоцій. А значить, доки одні забезпечують «картинку» спокійного міста в другий уікенд протестів, інші, відіспавшись, мають перегрупуватися й видати на гора якійсь новий медійний екшн. Якщо ні – то мають почати розмовляти.

Далі про це – в наступному пості

Скріншот: відео Деніс samsebeskazal

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.