Розділити Яблуко || Протести в Нью-Йорку: боротьба за ієрархію

Початок розмови:

Від Міннеаполісу до Нью-Йорка – 22 з половиною години автівкою. За цей час можна тричі проїхати трасою з Києва до Львова й назад. Навряд чи знайдуться охочі намотати цей кілометраж протягом одного тижня без поважних причин. Усе-таки далеко. Але вісті не сидять на місці. А локальні конфлікти, за певних умов і геть поза очевидними причинами, мають здатність перекидатися на інші міста і швидко перетворюватися на загальнодержавні. На початку минулого тижня полихнуло на півночі США, а наприкінці вже вирувало на східному атлантичному узбережжі. 

Майже в 2 тисячах кілометрів від Нью-Йорка у понеділок відбулося вбивство афроамериканця Джорджа Флойда, а в уїкенд протести, спричинені його загибеллю, вже стрімили на вулицях свого міста нью-йоркські блогери. Тепер Нью-Йорк може з подивом згадувати майже порожні карантинні вулиці позаминулого уїкенду ще тільки днем раніше за вбивство Флойда. Справді складно уявити, що вже за три дні Бруклін, Манхеттен та інші райони перетворяться на арену майже бойових дій.

Навіщо все це нью-йоркським афроамериканцям? Адже Нью-Йорку, власне, байдуже, яке там ще ім’я персоніфікувало ієрархічний конфлікт, який в США регулярно повторюється й ніколи не вирішується.

Американські расові конфлікти – це зовсім не про «Більше грошей на освіту!», чи щось таке подібне, цивільно-європейське. Це – не про студентські демонстрації, у яких демонстранти здатні висловлюватися за допомогою речень і мають що сказати посадовцям. Це – про боротьбу за ієрархію, яка починається, коли порушується статус-кво.

Нинішні заворушення – укотре про таку боротьбу. ЇЇ сенс – повернути владу в береги, змусити її усвідомити свої обмеження, дотримуватися балансів і надалі певний час статус-кво не порушувати. Бо про які свободи може йтися в суспільстві, в якому держава як сторона не здатна до самообмеження в застосуванні сили до своїх громадян, але при цьому претендує на абсолютну громадянську покору?

Нинішні заворушення – укотре про таку боротьбу. ЇЇ сенс – повернути владу в береги, змусити її усвідомити свої обмеження, дотримуватися балансів і надалі певний час статус-кво не порушувати.

Якщо конкретний представник влади не усвідомлює межі застосування права на примус чи насилля, значить, цих меж не усвідомлює вся ця влада, яку він уособлює. Причина нинішніх американських заворушень – у тому, що нинішня влада, якою б вона не була в інших проявах, не знає міри, не усвідомлює обмежень. Адже право є не в того, у кого більша фізична сила, а там, де є здатність і усвідомлення відповідальності. Хто здатен до відповідальності й усвідомлює її, той має й право.

Про які свободи може йтися в суспільстві, в якому держава як сторона не здатна до самообмеження в застосуванні сили до своїх громадян, але при цьому претендує на абсолютну громадянську покору?

Згода суспільства на те, що обрана ним влада є носієм права на насильство, за умови, що це право підлягає обмеженням – це статус-кво. Статус-кво, як і конфлікт – це ситуація, у якій задіяні, щонайменше, дві сторони. А в даному разі – різні американські спільноти.

Свої стосунки з владою доводиться визначати кожному поколінню: «перепідтверджувати» з державою нову умовну «згоду» певних спільнот із владною монополією на насилля. Одна сторона скріплює цю угоду сакральною жертвою й «забуттям» владного нахабства, інші – закривають очі на розбиті вітрини, спалені авто й розтрощені магазини. Щоб таке «перезавантаження» здійснилося, потрібне дотримання якоїсь умови. Тоді нова «угода» буде чинною до наступного моменту, доки влада не знахабніє. А як знахабніє, право на насилля знову перебере вулиця.

Якщо конкретний представник влади не усвідомлює межі застосування права на примус чи насилля, значить, цих меж не усвідомлює вся ця влада, яку він уособлює. Причина нинішніх американських заворушень – у тому, що нинішня влада, якою б вона не була в інших проявах, не знає міри, не усвідомлює обмежень.

В ієрархічній боротьбі за визначенням перемагає той, хто реалізує владу. Якщо всі погоджуються, що владу здійснює держава, а не вулиця, то відповідь на запитання, хто в цьому конфлікті переможець, апріорна. Єдине, що можуть протестувальники в цій ситуації – досягти усвідомлення державниками обмежень на застосування насильства й переформулювати статус-кво.

Хочеться вірити, що нині за «перезавантаження» стосунків із владою, принаймні, Y та Z-учасники нинішніх протестів можуть розраховувати на те, що для їхніх поколінь нового статус-кво вистачить, і їхні діти зростатимуть у межах, визначених умовною «згодою» певних спільнот з державою, «перепідписаною» смертю Флойда та розбитими вітринами.

Утім, історія навіть минулого десятиліття дає привід для тривожності: останнім часом цих «перезавантажень» стосунків американських спільнот із владою не вистачає на покоління. Подібний випадок – убивство Трейвона Мартина, яке спричинило масові протести афроамериканців напередодні президентських виборів – відбувся 2012-го, усього 8 років тому. Звісно, також перед виборами президента, і також сповнений «медійних» подробиць. Якщо Флойд згадував матір, то Мартин ішов із пакетиком цукерок…  

Так чи інакше, наразі влада, як інша сторона, у свою чергу зацікавлена «перезавантажити» суспільний договір ще до виборів.

Чи досягають цих рішень заворушники, коли все зводиться до емоцій, а боротьба за те, щоб розставити прапорці в усвідомленні обмежень у правах держави на насилля, скочується в стихійні сплески, сповнені обурення і люті, у шахрайство і мародерство?

Далі про це – в наступному пості

Скріншот: відео Деніс samsebeskazal

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.