Великий розпродаж. А що від цього українському громадянину?

ВНЗ – закрити, об’єкти державної (суспільної) власності – розпродати… Щось десь там рейдернути по-малому… Посадовці пропонують, бізнес радіє та пропагує, а що суспільству?

Суспільству обіцяють «ріст інвестицій та економіки» та, вочевидь, найману працю в компаніях і корпораціях, що, традиційно для України, будуть утворені на базі вчорашнього суспільного майна. Це – щасливе завтра.

Утім, уже сьогодні ми бачимо ставлення влади до найманців: державним управлінцям платити як топ-менеджерам у бізнесі, а всім іншим – жебрацькі виплати. І ще за те, що, мовляв, хочеш, щоб усі жили бідно, замість щоб усі жили багато, ще й соціалістом обзовуть. Хоча соціалізм як такий тут геть ні до чого. Коротше, утріться.

У кінці кінців, ви ж не французи, які регулярно виходять на страйки. Ви – конформістська українська молодь, слухняна і, у своїй власній уяві, «оверкваліфікейтед», яка, коли вийшла з університетів у соціум, перше, що зробила, повіривши в байки про якесь «застаріле мислення» – «злила» досвід старих та старших, вичавивши їх з роботи, потім – із соціального, а потім – і з фізичного життя. І ви – та сама молодь, яка вже скоро буде дуже сильно дивуватися результатам цього неіснуючого «оверкваліфікейтед», яке відіб’ється на гаманці кожного з представників вашого покоління. Окрім міністерки Новосад, ясна річ.

Звісно, великий розпродаж – це яскравий крок, байдуже, що він здійснюється усупереч суспільним інтересам, але виглядає дуже ефективно. Бізнес, саме собою, одразу ж виступив за «велику скупку», розпливчасто пообіцявши «інтерес інвесторів», а уряд продемонстрував своє прагнення активно позбуватися суспільного майна, «щоб не обтяжувати бюджет». Вочевидь, план цього уряду – це хьюгге. Наповнювати бюджет, розпродаючи геть все. Немов немає інших задач, окрім наповнення бюджету, щоб гарантувати суспільний договір і баланс інтересів у суспільстві.

Великий розпродаж – це яскравий крок, байдуже, що він здійснюється усупереч суспільним інтересам, але виглядає дуже ефективно.

Ясно, що подібні розпродажі на руку бізнесу, хоча взагалі дивно: невже приватизація певного держпідприємства так вже посилить ринок? Поклавши руку на серце, кому те підприємство треба?

Наразі уряд не може дозволити собі не те що корупції на державних посадах, але й взагалі нічого – бо коли ситуація доходить до проблем із виплатами бюджетникам, то уряд забуває про бравурні марші та згадує про страйки. Шукати рішення, як утримувати держпідприємства? О, є більш креативні пропозиції: а давайте просто позбудемося бюджетників, які там працюють!

Ці підприємства в держвласності виконують певну соціальну функцію: забезпечують роботою та шматком хліба певну ж кількість громадян. Мабуть, десятки тисяч. Часом уже немолодих. Яким, якщо перепрофілюють ці підприємства, уже не вдасться знайти роботу. Чи їх утримуватимуть їхні діти, зважаючи на те, що навіть пані Новосад не наважується за свою зарплатню дитину завести?

Можливо, ці підприємства апріорі неприбуткові (давайте подивимося на список), і, скоріше за все, із цим мало що можна зробити, залишивши все як є. Проте невже функція уряду – не знайти соціально правильну відповідь, а викинути якихось людей на вулицю, позбавивши їх останнього? Чому уряд бачить свою функцію не в тому, щоб вирішувати питання відповідно до соціального запиту та інтересів усіх спільнот громадян, а лише в інтересах обраних? Звідки і через що така пріоритетність?  

Глобалізація – модний лозунг. І це, насамперед, інтегративний процес у сфері фінансів. Представникам усіх інших сфер узагалі б це було байдуже, якби за продукти та послуги не потрібно було б платити. Проте, якщо конкретна держава неефективно управляє своїми фінансами та зовнішніми фінансовими зобов’язаннями, мова має йти не про абстрактні лозунги, а про ефективність управління.

У будь-якій країні Європи є міграція і є приватні та державні підприємства, які не функціонують так, як треба. Буває, їх просто розпродають – тобто, скидають з держбалансу. Буває, їх ревіталізують. Український уряд вирішив навіть не напружуватися. І вкотре за свої власні факапи та недоробки розплатитися громадянами.

Розпродаж відбуватиметься більш-менш гучно і публічно. Люди, які полишилися без роботи, умиратимуть тихо і самотньо. Просто перепис населення вкотре покаже: нас вже не стільки-то мільйонів, ми вимираємо, ну а що ви хотіли?

Український уряд вирішив навіть не напружуватися. І вкотре за свої власні факапи та недоробки розплатитися громадянами. Розпродаж відбуватиметься більш-менш гучно і публічно. Люди, які полишилися без роботи, умиратимуть тихо і самотньо. Просто перепис населення вкотре покаже: нас вже не стільки-то мільйонів, ми вимираємо, ну а що ви хотіли?

Також, вочевидь, уряд не вірить у таланти української молоді, раз не виносить питання збереження та ревіталізації держпідприємств на обговорення до студентів, громадськості, підприємців, економістів, які могли б запропонувати проекти, що дозволили б залишити ці підприємства у суспільній власності та зберегти робочі місця для старших співробітників, вирішивши, насамперед, соціальну проблему не вбивством українців, а формуванням можливостей до реалізації прав на життя та роботу.

Щодо заяв про скорочення ВНЗ – цей меседж Новосад також умить розібрали на заголовки. Навколо цієї ідеї одразу ж виникло безліч маніпуляцій, хоча, вочевидь, це навряд чи пропозиція самої Новосад – якнайменше, це ілюстрація підходу керівників уряду до вирішення певних бюджетних проблем. Все це – аж ніяк не про якість освіти чи що там рефлексували у мережі.

Власне, а про що йшлося? Чи користувачі соцмереж розібралися: а чи державні заклади збираються скорочувати, чи приватні? По-перше, з якого переляку держорган буде заїдатися з приватними закладами, які є бізнесом і є складовою ринку? Навіщо? Хіба приватні заклади «їдять» бюджетне? Ну ні ж!

Отже, скоріше за все, ішлося про декілька державних ВНЗ, яких МОН забажало позбавитися, аби, як і інші держпідприємства, кудись подіти з балансу.

Якщо ці ВНЗ закриють, то що? Коли в Україні йдеться про закриття держпідприємств, це вірна прикмета, що то – до приватизації, виведення їх із суспільної власності у приватну. Що буде з приміщеннями? Комерціалізують? Хто з тих, хто їх викупить, повертатиме державі гроші за вже здійснені ремонти, взагалі за все те, що наразі належить до матеріально-технічної бази? Ну, стануть ці ВНЗ якимось приватним підприємством, МОН чи уряд звітують про надходження якоїсь суми в бюджет, пообіцяють надбавку учителям – і що з цього? Що в сухому залишку отримає суспільство від закриття та, вірогідно, продажу закладів освіти?

Коли в Україні йдеться про закриття держпідприємств, це означає, що йдеться про приватизацію. Що буде з приміщеннями? Комерціалізують? Хто з тих, хто їх викупить, повертатиме державі гроші за вже здійснені ремонти, взагалі за все те, що наразі належить до матеріально-технічної бази?

І як саме це відіб’ється на конкурентності, якості освіти в тих ВНЗ, що залишаться на балансі держави? Якість освіти, дірка в бюджеті та розпродаж майна – де зв’язок? А, певно, він – у тому «новому правилі» від МОН, згідно з яким університети «будуть фінансувати за принципом показників їх ефективності», тільки задля цього треба влаштувати «змаганнячка»?

За півроку після закриття та розпродажу цих ВНЗ МОН знову зрозуміє, що ще якісь ВНЗ «перевантажують» держбюджет, і знову закликатимуть до мінімалізму. Через скорочення кількості державних ВНЗ підвищиться конкуренція за вступ на бюджетні місця, відповідно, виростуть ціни на комерційне навчання, і певна кількість дітей буде змушена відмовитися від реалізації свого права на вищу освіту й піде здобувати середню спеціальну.

Через скорочення кількості державних ВНЗ підвищиться конкуренція за вступ на бюджетні місця, відповідно, виростуть ціни на комерційне навчання, і певна кількість дітей буде змушена відмовитися від реалізації свого права на вищу освіту й піде здобувати середню спеціальну.

Що нам каже Новосад про якість середньої спеціальної освіти та матеріальну базу училищ наразі? Поки що нічого. Утім, міністерці не вистачає її зарплатні на виховання ненародженої дитини, проте зі своїми витратами вона має право робити, що завгодно. А ось чи роз’яснила вона вам, де й на кого навчатимуться ваші діти, якщо ви не зможете заробити їм на польський, італійський чи американський університет? А чи ви запитували?

Фото: Markus Spiske

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.