Ніколи не було, і ось знову!

Початок тексту – «Лояльність чи відповідальність? За що готові платити бенефіціари української політики?»

З екранів дуже добре видно, як «зелене покоління» відчайдушно конкурує зі старшими, намагаючись відпрацьовувати свої зарплати та доплати, і це не є чимось «новим», це є дуже старим для України: звичайнісінька публічна політична конкуренція в інтересах бенефеціарів, а не всіх кіл суспільства.

Ані особистісної позиції, ані сприйняття критики, ані здатності реалістично та компетентно оцінювати процеси, сперечатися по суті питання, а не просто в рамках риторичних вправ… Усе те саме, тільки гірше, бо до всього цього ще й доданий юнацький апломб та несприйняття досвідченості, а це вже свідоцтво дурості та втрати берегів.

З екранів дуже добре видно, як «зелене покоління» відчайдушно конкурує зі старшими, намагаючись відпрацьовувати свої зарплати та доплати, і це не є чимось «новим», це є дуже старим для України: звичайнісінька публічна політична конкуренція в інтересах бенефеціарів.

Звітувати перед суспільством, зрозуміло, не хочеться: мабуть, воно платить менше, ніж винаймачі-бенефіціари. Усвідомлювати рівень відповідальності теж не хочеться: нащо все ускладнювати, коли після звільнення – все одно за кордон?

Молода команда впевнена, що прийшла зробити щось нове, змінити країну, а старп…ри їй не дають. При цьому юнацька амбітність, невігластво та часом непорядність заважають побачити те, що добре видно суспільству: що способи використовування цього юнацького запалу й максималізму старіючими елітами наявні й старі як світ, а в Україні набили всім оскому ще до народження деяких зелених.

Старші бенефіціари, донори цієї команди, цілком може бути, відчувають потребу у збережені своєї «елітарності», яка можлива лише за умови відсутності якісних і конструктивних змін у державі, і просто вирощують собі нове кероване покоління політиків, чергове покоління дітей із вірою в свою «оверкваліфікейтед», основне завдання яких – максимально корпоратизувати державу, її інституції та майно.

Старші бенефіціари, донори цієї команди, просто вирощують собі нове кероване покоління політиків, основне завдання яких – максимально корпоратизувати державу, її інституції та майно.

Найстрашніший сон старших – що ці молоді стануть некерованими й почнуть кусати руку, яка їх годує. Натомість слабке місце молодих у цій ситуації – повна нездатність відрізняти глиста від носія. Нездатність бачити, кого, що й навіщо толерують, кого протаскують до влади «паровозиком», для кого й для чого служать ширмою. І нового в цьому нема нічого. А також – неусвідомлення, що нема ніякої «старої системи», є просто система – так само, як є сьогоденнішнє й учорашнє.

У молодих зелених – вікова сліпота щодо того, що вони – така сама складова системи, як і ті, хто працював у ній рік, два, п’ять чи десять тому. Відмінність – лише у рівні відповідальності за процеси. І вона – не на користь молоді, яка наразі, вочевидь, не бачить проблеми в тому, щоб робити помилки, не зважаючи на те, що часто ціна помилкового рішення на державному рівні – відкат країни на десятиліття назад, саботаж чи загибель громадянина. Зелена молодь готова цим розплачуватися за свої амбіції, але їй поки що не показали рахунок.

У молодих зелених – неусвідомлення, що нема ніякої «старої системи», є просто система – так само, як є сьогоденнішнє й учорашнє. Вікова сліпота щодо того, що вони – така сама складова системи, як і ті, хто працював у ній рік, два, п’ять чи десять тому. Відмінність – лише у рівні відповідальності за процеси.

І загалом маємо ситуацію, коли з водою виплескують дитину, а разом зі старою системою – ризикують утратити державу. Бо одні намагаються компенсувати свої слабкі місця та некомпетентність гіперконтролем, який прагнуть упровадити на всіх рівнях, щоб якнайдалі відтіснити від управління та всіх процесів більш розумних та досвідчених людей. А інші, які прагнуть контролю над першими, саме через це теж не проти закручування гайок, адже суворі закони – потужний важель упливу: працюватиме однаково для всіх, то чому б не застосувати? Молоді пригнічуватимуть свій народ, бенефіціари притискатимуть до нігтя молодих – і система працюватиме так само, як і раніше, просто під більш трендовим ребрендигом. Ну, система все це добре вміє. Адже, на відміну від рівня свідомості амбітних випускників університетів, цикл її мислення розрахований якнайменше на три покоління.

Нові обличчя, наразі, вочевидь, не бачать проблеми в тому, щоб робити помилки, не зважаючи на те, що часто ціна помилкового рішення на державному рівні – відкат країни на десятиліття назад, саботаж чи загибель громадянина. Зелена молодь готова цим розплачуватися за свої амбіції, але їй поки що не показали рахунок.

Якщо якесь покоління пішло шляхом пригнічення старших, утискання свого народу, система обов’язково пригнічуватиме і його.

Проте якраз для старших поколінь авторитаризм для України – це, з точки зору суспільного договору, дуже наївне та неефективне рішення. Утім, хтось відповідатиме й за нього.

Фото: president.gov.ua

Канал http://projournalism.in.ua

https://t.me/projournalism

Освітня платформа «Уроки журналістики»

https://t.me/journalismlessons

https://www.instagram.com/journalismlessons

facebook.com/journalismlessons

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.