Лояльність чи відповідальність? За що готові платити бенефіціари української політики?

Коли на бюджетну посаду в Україні приходить дівчина 30 років – одна з тих посадовиць, яка «не крастиме», якщо їй підняти зарплату, отримує більше за досвідченого маркетолога міддл чи сеньйор рівня, і в інтерв’ю каже, що, враховуючи реалії буття, незабаром їй цього буде недостатньо, майже всі українці її дуже добре розуміють. Бо так само – у всіх.

Кожній дівчині її віку, жінці, на 5, 10 чи 20 років старшої за неї, теж потрібно від 40 до 100 тисяч гривень на місяць, щоб просто реалізувати найпростіші життєві опції: їжа, комуналка, діти, авто, ремонт, одяг, підтримка родини, навчання, і все це – обов’язково за матеріальної незалежності від свого чоловіка, бо залежність від чоловіка – це для української жінки сьогодні жах. Усе це – притаманні віку й абсолютно популярні погляди. Це – ментальність будь-якої української дівчини, яка має освіту, певний досвід роботи та хоч які амбіції.

З іншого боку, рівень усвідомлення, який демонструє міністерка, коли розмірковує в інтерв’ю про своє майбутнє – він явно не про відповідальність за стан інституції. І явно не про розуміння тієї ситуації, у якій десятиліттями перебувають українські вчителі, що роками освічують дітей не завдяки, а усупереч. Адже якби все це було про усвідомлення та відповідальність, то йшлося б про рівень життя українських учителів, а не про свій власний.

Їм було 30, а цій дівчині – 20, і вони думали про майбутнє та материнство. Їм було 20, і вони навчалися в університетах, сповнені надій та прагнення, наприклад, учити дітей – тоді, коли цій пані було ще тільки 10… А скільки жінок, намагаючись реалізувати в Україні свій університетський диплом, не наважилися народити дітей через матеріальну непевність? Безліч українок справедливо претендують на нормальне життя… усе життя. У той час як все й одразу отримує, чомусь, лише одна.

Рівень усвідомлення, який демонструє міністерка, коли розмірковує в інтерв’ю про своє майбутнє – він явно не про відповідальність за стан інституції. І явно не про розуміння тієї ситуації, у якій десятиліттями перебувають українські вчителі, що десятиліттями освічують дітей не завдяки, а усупереч.

Комусь від розуміння цього було б моторошно. Але чиновниця зважено розповідає в інтерв’ю агенції Інтерфакс щось дуже розпливчасте й банальне про те, що «вік – це не ключове, головне цінності, ідеї і принципи», про рівень своєї зарплатні та власні потреби. Тут мова про рівень усвідомлення себе на своїй посаді.

Міністерка говорить не про інтереси представників інституції, яку представляє, а про свої. Ну так, її запитали – вона відповіла, як змогла. Хоча постановка запитання давала багато простору для формулювання відповідей. Про «я-висловлювання» пам’ятаємо, про доречність висловлювання – не знаємо: Новосад, як модно, «сказала про себе», не врахувавши, що запит суспільства наразі – не на це. Таким чином, посадовиця репрезентувала не «нове», а чергове покоління «тих самих» чиновників, яким геть байдужий справжній статус та рівень життя українських освітян.

Посадовиця репрезентувала не «нове», а чергове покоління «тих самих» чиновників, яким геть байдужий справжній статус та рівень життя українських освітян.

Цінності? А конкретно? Назвіть ваші цінності, за які ви можете особисто відповісти! Чесність? Людяність? Компетентність? Які? У чому? Поки що видно тільки одне: що у деяких міністрів вони – у тому, щоб улаштувати власне майбутнє.

«Настане час, коли я просто не зможу жити в Києві на таку зарплатню, і це буде рішення, яке потрібно буде усвідомлено приймати», – каже Ганна Новосад в інтерв’ю. Чи з цього ми можемо почути, що своє майбутнє, свою подальшу реалізацію Ганна бачить не в Україні? Отже, Україна розглядається як «стартовий майданчик» для набуття особистої успішності десь іще? Трохи тут «пореформувати», а потім поїхати?

Амбіція – реалізуватися після університету, монетизувати свої знання, не беручи на себе відповідальність за наслідки впроваджень, сподіваючись перекинути її на плечі наступних функціонерів?

Цінності? А конкретно? Назвіть ваші цінності, за які ви можете особисто відповісти! Чесність? Людяність? Компетентність? Які? У чому? Поки що видно тільки одне: що у деяких міністрів вони – у тому, щоб улаштувати власне майбутнє.

Те, що міністерка вчиняє раціонально відносно самої себе – це цілком нормально: хто ще про неї потурбується, як не вона сама? Але в такому разі вона найперша має усвідомлювати, чим і як відповідатиме, коли суспільство запитає. Справа і справді не в віці. І навіть не в абстрактних «цінностях». А у дійсному конкурентному рівні та спроможності відповідати за свої власні вчинки.

Отже, Україна розглядається як «стартовий майданчик» для набуття особистої успішності десь іще? Трохи тут «пореформувати», а потім поїхати?

Коли в інтерв’ю молодий посадовець філософськи розмірковує про «неважливість віку», він презентує нерозуміння того, що в країні є чимало незаполітизованих, так, старших і насправді компетентніших спеціалістів, які є більше в праві очолити інституцію. І що вони її не очолили не через якесь міфічне й також абстрактне «застаріле світосприйняття», а через те, що можуть виявитися нелояльними й поведуть свою політику. Натомість як «молоді зелені» за ті зарплати, які їм дали, точно будуть слухняними та абсолютно керованими. Бенефіціарам потрібна слухняність молодих – і вони її «купують», не жалкуючи грошей. Бенефіціари зробили спробу виростити цілком кероване покоління політиків та посадовців, але, як водиться, не для суспільства, а «під себе», здатних рахуватися з приватними, корпоративними інтересами. Проте перед суспільством відповідатимуть не бенефеціари.

Справа і справді не в віці. І навіть не в абстрактних «цінностях». А у дійсному конкурентному рівні та спроможності відповідати за свої власні вчинки.

В інтерв’ю міністерка згадує про відповідальність. Проте не зважає на те, що відповідальність посадовця – це не тоді, коли він її декларує, а коли здатний отримати сприйняття й визнання результатів своєї роботи від суспільства в різних його колах – відповідно до прав громадян, які зафіксовані у Конституції, що є основним законом, який відображає баланс інтересів різних спільнот.

У країні є чимало незаполітизованих, так, старших і насправді компетентніших спеціалістів, які є більше в праві очолити інституцію. І що вони її не очолили не через якесь міфічне й також абстрактне «застаріле світосприйняття», а через те, що можуть виявитися нелояльними й поведуть свою політику. Натомість як «молоді зелені» за ті зарплати, які їм дали, точно будуть слухняними та абсолютно керованими. Бенефіціарам потрібна слухняність молодих – і вони її «купують», не жалкуючи грошей.

Чи є усвідомлення, що вона представляє одну з державних інституцій, у якій по інший бік її менеджерського столу – українські діти? Може, і так. Сумнівно, зважаючи на те, що, судячи з реплік інтерв’ю, суспільство знову є «погане», емоційне й вічно йому щось не так. Утім, спроби відповідати на критику з боку суспільства у стилі «сам дурень» – це хоч і не найкращий приклад комунікації, який якраз і виявляє намагання позбутися відповідальності, але це вже фірмова риторика «зеленої команди», не дивно, що одна з представниць уряду її також використовує.

Проте дискусія має вестися про те, як саме, у який спосіб, міністерка освіти, завершуючи свою роботу на посаді, нестиме відповідальність і за матеріально-технічний стан суспільного майна, яке є в системному підпорядкуванні, і за результати системного впливу на дітей під час навчально-виховного процесу, і за інші опції, за які з неї захоче спитати суспільство.

Дискусія має вестися про те, як саме, у який спосіб, міністерка освіти, завершуючи свою роботу на посаді, нестиме відповідальність і за матеріально-технічний стан суспільного майна, яке є в системному підпорядкуванні, і за результати системного впливу на дітей під час навчально-виховного процесу, і за інші опції, за які з неї захоче спитати суспільство.

Може бути, деякі посадовці нині усвідомлюють, що їхню роботу зараз оплачують не тільки з держбюджету. Доки суспільство не знає, за яким принципом формуються їхні зарплати та доплати, воно може це припускати.

Можливо, у посадовців тому й розуміння таке, що звітувати вони мають перед якимись винаймачами, а щодо суспільства – демонструвати вищість чи байдужість та традиційно ігнорувати проблеми, пов’язані з людськістю та з людьми?

Проте, хто б не фінансував їхню зарплатню, усе, що вони витрачають з бюджету, є підзвітним і щодо суспільства, і, зокрема, щодо журналістів.

Розгон рефлексій від інтерв’ю Новосад, який відбувається в інфполі цього тижня – це про те, що ті, хто конкурує за статус, за приналежність до суспільних «еліт», які в Україні за замовченням просто зобов’язані бути не голими й не босими, кинулися в лиці міністерки захищати від решти суспільства «своє»: свої цінності, свої погляди, свої прагнення та свою аргументацію. Розголосом про зарплату «еліти» уже «маркували» посадовицю, відділили її від суспільства у його очах, і надалі їй доведеться дуже багато чого доводити, щоб зберігти свою репутацію. Проте міністерка, певно, сприймає все це так само прагматично, як і свій менеджерський досвід: просто як зріст.

Звільнення міністра освіти і науки Г.Новосад як такої, що не відповідає займаній посаді

Знов «країна не така»?

Іншу цікаву ситуацію можна було проспостерігати на одному з телеканалів, у «Дебатах» нардепів Миколи Княжицького та Святослава Юраша. На запитання експерта Валерія Клочка (від 40:45), чи дійсно «Слуга народу» вважає всіх українців недосвідченими, такими, що не розуміють, «що ви блефуєте, коли розповідаєте, що в економіці все дуже добре», і докорив «діркою у бюджеті», Юраш почав кривити обличчя, з правильними акцентами на потрібних словах шаблонно віщати про «небувалий економічний ріст», але на зауваження, а чому б новому урядові було б просто не виконати бюджет, швидко звів свою реакцію нанівець: узявся доводити, що дірка в бюджеті – то не їхнє, а попередньої влади.

Йому нагадали про 50 млрд. з цієї «дірки», про старт року з «мінусу», про внутрішній дефолт по виплатах підприємцям, які виконали робіт на 40 млрд., і що це також – купа несплачених податків, несплачених заробітних плат», запропонували подивитися звіти «свого ж міністерства фінансів, які говорять, що ви не виконали банальну, елементарну програму, яку мали виконати в 2019 році», але Юраш тільки й зміг, що продовжувати полеміку в політиканському дусі, бо вочевидь цифрами не володів і ситуацію собі не уявляв.

Це вкотре було про перекидування відповідальності на «попередню владу». І що в цій риториці принципово нового? Адже саме таку риторику «сам дурень» ми чуємо в українському інформаційному полі всі попередні майже 30 років!

Хлопці та дівчата з уряду та партії влади, люди з покоління, яке не усвідомлює, що було до вас, а з чого ви взяли, що вам хтось надав під «керівництво» круту, багату країну? Чи ви забули зважити на те, що Україна вже майже 30 років незалежності – бідна? Це ж ви прийшли «зробити країну кращою», чого ж жалієтеся, що вам «таке дісталося»? А на що ви, власне, розраховували?

Це вкотре було про перекидування відповідальності на «попередню владу». І що в цій риториці принципово нового? Адже саме таку риторику «сам дурень» ми чуємо в українському інформаційному полі всі попередні майже 30 років!

Хто вам сказав, що країна належить тільки вам і тільки вашому електорату? Президент країни є гарантом суспільного договору, який відображує та балансує інтереси усіх спільнот та громадян, які живуть у цій державі, і в цьому – його відповідальність. А ваша відповідальність – за результати роботи на ваших посадах. Ясно, що є мрії про закордон та ваш подальший особистісний розвиток у «глобальному світі». Доки ви мрієте, якісь українські старі та інваліди вмирають у бідності, військові – на Донбасі, діти не отримуюють конкурентного виховання та знань, а працюючі громадяни – адекватної медичної допомоги. Але у вас є мрії. У реальності ж прийде час звітувати перед українським суспільством.  

Хлопці та дівчата з уряду та партії влади, люди з покоління, яке не усвідомлює, що було до вас, а з чого ви взяли, що вам хтось надав під «керівництво» круту, багату країну? Це ж ви прийшли «зробити країну кращою», чого ж жалієтеся, що вам «таке дісталося»? А на що ви, власне, розраховували?

Цього ніколи не було, і ось знову!

З екранів дуже добре видно, як «зелене покоління» відчайдушно конкурує зі старшими, намагаючись відпрацьовувати свої зарплати та доплати, і це не є чимось «новим», це є дуже старим для України: звичайнісінька публічна політична конкуренція в інтересах бенефеціарів, а не всіх кіл суспільства.

Ані особистісної позиції, ані сприйняття критики, ані здатності реалістично та компетентно оцінювати процеси, сперечатися по суті питання, а не просто в рамках риторичних вправ… Усе те саме, тільки гірше, бо до всього цього ще й доданий юнацький апломб та несприйняття досвідченості, а це вже свідоцтво дурості та втрати берегів.

З екранів дуже добре видно, як «зелене покоління» відчайдушно конкурує зі старшими, намагаючись відпрацьовувати свої зарплати та доплати, і це не є чимось «новим», це є дуже старим для України: звичайнісінька публічна політична конкуренція в інтересах бенефеціарів.

Звітувати перед суспільством, зрозуміло, не хочеться: воно платить менше, ніж винаймачі-бенефіціари. Усвідомлювати рівень відповідальності теж не хочеться: нащо все ускладнювати, коли після звільнення – все одно за кордон?

Молода команда впевнена, що прийшла зробити щось нове, змінити країну, а старп…ри їй не дають. При цьому юнацька амбітність, невігластво та часом непорядність заважають побачити те, що добре видно суспільству: що способи використовування цього юнацького запалу й максималізму старіючими елітами наявні й старі як світ, а в Україні набили всім оскому ще до народження деяких зелених.

Старші бенефіціари, донори цієї команди, мабуть, відчувають потребу у збережені своєї «елітарності», яка можлива лише за умови відсутності якісних і конструктивних змін у державі. І просто вирощують собі нове кероване покоління політиків, чергове покоління дітей із вірою в свою «оверкваліфікейтед», основне завдання яких – максимально корпоратизувати державу, її інституції та майно.

Старші бенефіціари, донори цієї команди, просто вирощують собі нове кероване покоління політиків, основне завдання яких – максимально корпоратизувати державу, її інституції та майно.

Найстрашніший сон старших – що ці молоді стануть некерованими й почнуть кусати руку, яка їх годує. Натомість слабке місце молодих у цій ситуації – повна нездатність відрізняти глиста від носія. Нездатність бачити, кого, що й навіщо толерують, кого протаскують до влади «паровозиком», для кого й для чого служать ширмою. І нового в цьому нема нічого. А також – неусвідомлення, що нема ніякої «старої системи», є просто система – так само, як є сьогоденнішнє й учорашнє.

У молодих зелених – вікова сліпота щодо того, що вони – така сама складова системи, як і ті, хто працював у ній рік, два, п’ять чи десять тому. Відмінність – лише у рівні відповідальності за процеси. І вона – не на користь молоді, яка наразі, вочевидь, не бачить проблеми в тому, щоб робити помилки, не зважаючи на те, що часто ціна помилкового рішення на державному рівні – відкат країни на десятиліття назад, саботаж чи загибель громадянина. Зелена молодь готова цим розплачуватися за свої амбіції, але їй поки що не показали рахунок.

У молодих зелених – неусвідомлення, що нема ніякої «старої системи», є просто система – так само, як є сьогоденнішнє й учорашнє. Вікова сліпота щодо того, що вони – така сама складова системи, як і ті, хто працював у ній рік, два, п’ять чи десять тому. Відмінність – лише у рівні відповідальності за процеси.

І загалом маємо ситуацію, коли з водою виплескують дитину, а разом зі старою системою – ризикують утратити державу. Бо одні намагаються компенсувати свої слабкі місця та некомпетентність гіперконтролем, який прагнуть упровадити на всіх рівнях, щоб якнайдалі відтіснити від управління та всіх процесів більш розумних та досвідчених людей. А інші, які прагнуть контролю над першими, саме через це теж не проти закручування гайок, адже суворі закони – потужний важель упливу: працюватиме однаково для всіх, то чому б не застосувати? Молоді пригнічуватимуть свій народ, бенефіціари притискатимуть до нігтя молодих – і система працюватиме так само, як і раніше, просто під більш трендовим ребрендигом. Ну, система все це добре вміє. Адже, на відміну від рівня свідомості амбітних випускників університетів, цикл її мислення розрахований якнайменше на три покоління.

Нові обличчя, наразі, вочевидь, не бачать проблеми в тому, щоб робити помилки, не зважаючи на те, що часто ціна помилкового рішення на державному рівні – відкат країни на десятиліття назад, саботаж чи загибель громадянина. Зелена молодь готова цим розплачуватися за свої амбіції, але їй поки що не показали рахунок.

Якщо якесь покоління пішло шляхом пригнічення старших, утискання свого народу, система обов’язково пригнічуватиме і його.

Проте якраз для старших поколінь авторитаризм для України – це, з точки зору суспільного договору, дуже наївне та неефективне рішення. Утім, хтось відповідатиме й за нього.

Фото – прес-служба Міністерства освіти та науки України

Канал http://projournalism.in.ua

https://t.me/projournalism

Освітня платформа «Уроки журналістики»

https://t.me/journalismlessons

https://www.instagram.com/journalismlessons

facebook.com/journalismlessons

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.