Коли посадовці почнуть відповідати перед суспільством за кожну копійку?

Факт оприлюднення інформації про зарплати українських посадовців та наводнення інфопростору відповідними рефлексіями та обговореннями – це про те, що, хоч відносно суспільства наразі здійснюється не управління, а насилля, українська держава ще не остаточно перетворилася на корпорацію. Бо корпоративна етика забороняє обговорювати зарплати співробітників.

Разом із тим, рефлексія рішення про підвищення зарплат посадовців у суспільстві викликає багато емоцій, які відволікають від більш значних обговорень, наприклад, законів про медіа, дезінформацію, децентралізацію, перепис населення, ринок землі.

Утім, обговорювати необхідно все. І українські ЗМІ рясніють заголовками про відносно великі зарплати посадовців. Вочевидь, люди рішенню не зраділи. Щодо чергового важливого ухвалення суспільство знову було поставлене перед фактом. Результат упливу таких меседжів – підкріплення стану пригніченості й вивченої безпомічності, у якому перебуває народ.  

Нам кажуть, що зарплати посадовцям потрібно підняти навіть вище середніх по ринку, бо, мовляв, тоді чиновники «не крастимуть». Про що це? Що інакше вони точно вкрадуть? Тобто, ви призначаєте людей, які точно вкрадуть, якщо не дати їм зарплати, вищі за ринок? А нащо ж ви пропонуєте брати таких на посади? Нащо формуєте уявлення, що в Україні можуть бути посадовцями тільки ті люди, які точно спокусяться?

Нам кажуть, що зарплати посадовцям потрібно підняти навіть вище середніх по ринку, бо, мовляв, тоді чиновники «не крастимуть». Про що це? Що інакше вони точно вкрадуть? Тобто, ви призначаєте людей, які точно вкрадуть, якщо не дати їм зарплати, вищі за ринок?

У цьому підході, який артикулювався й розгонявся весь минулий тиждень представниками нинішньої влади – чергова спроба підміни понять. Виходить, влада пропонує підвищувати посадовцям заробітні плати за «відсутність факту крадійства», а не за відповідальність за рішення та вчинки на своїй посаді. Така спроба м’якої «дресури»: мовляв, не кради – і отримаєш більшу зарплатню. Тобто, винагороджувати й так «чесних». Бо тим, хто на конвертах, схемах та відкатах, ці ваші зарплатні підвищення – самі знаєте, до одного місця. А ось як же ви збираєтеся гарантувати відсутність відкатів, про це ви, рекламуючи високі зарплати посадовців, щось досі не розповіли.

«Справедливість» – це коли українські посадовці забудуть, як страшний сон, про те, щоб розпоряджатися суспільним майном та бюджетом як своїм власним. Вони мають звітувати суспільству про кожну копійку.

Представники покоління, до якого належить декілька наймолодших нинішніх міністрів, загалом дуже добре навчені звітувати, але зовсім не навчені нести відповідальність за зроблене. Відповідальність за кожну витрачену копійку й за кожен порух у «реформаторстві», насамперед, пов’язаний із суспільним майном – і не перед загадковими «донорами», а, насамперед, перед українськими громадянами. Це те, чого наразі має вимагати від посадовців українське суспільство.

«Справедливість» – це коли українські посадовці забудуть, як страшний сон, про те, щоб розпоряджатися суспільними статками як своїми власними. Вони мають звітувати суспільству про кожну копійку.

Уся ця історія з зарплатами – не стільки про гроші, скільки про те, що посадовці, які сіли на посадах, є «пасажирами», і поняття відповідальності перед суспільством їм невідоме. Можливість працювати з державним бюджетом, суспільною «кишенею» сприймається ними як якесь «донорство» особистісних амбіцій. І жодним чином – не як відповідальність перед кожним громадянином країни. Вони, вочевидь, упевнені, що після звільнення, яким би чином воно не відбулося, вони, у ліпшому разі, поїдуть з країни, щоб будувати своє особисте краще життя десь там.

Сьогодні ці люди «щось роблять» на бюджетні кошти, якось експериментують, найчастіше щось безкінечно «реформуючи» за вічної недостатності фінансування, отримують – ніби-то за це! – свої «справедливі» «антикрадійські» зарплати, керуючи різними системами, інституціями. А завтра ті люди пересядуть на інші посади з не менш «антикрадійськими» зарплатами чи просто кудись собі поїдуть. І хто відповідатиме за те, що вони наробили, «наекспериментували», «накреативіли»?

Хто відповідатиме за те, що вони наробили, «наекспериментували», «накреативіли»?

Можна безкінечно «реформувати», розповідаючи про це публічно, а помилки та недоробки традиційно звалювати на «попередників». Але коли мова зайде про звіт перед суспільством про результати, про них теж доведеться сказати. І не з-за кордону, а перед лицем тих, хто оплачував твою роботу. Тобто, перед суспільством. Чи, може, наразі хтось іще «фінансує» наших посадовців? Ну, як двовладдя, тоді доведеться готувати аж два звіти: і нам, і тим.

Наступне питання – як формуються зарплати і «доплати» посадовцям. Ну так, простягнути руку в бюджет – це одне. Як саме ці зарплати сформовані, і чому вони не формуються за тим самим принципом для інших працівників бюджетної сфери? А «доплати» – це що за розрахункова одиниця? Типу маржа, чи що? Як це вираховується? Це питання має дискутуватися, і суспільство повинно отримати докладні роз’яснення. 

Далі – у пості: «Лояльність чи відповідальність? За що готові платити бенефіціари української політики?»

Фото: Dmitry Demidko

Канал http://projournalism.in.ua

https://t.me/projournalism

Освітня платформа «Уроки журналістики»

https://t.me/journalismlessons

https://www.instagram.com/journalismlessons

facebook.com/journalismlessons

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.