Хвороба росту. Чому деякі люди прагнуть контролю і наказів?

Вимога, щоб усі інші були такі, як ти – це прагнення інфантильної натури, яка застрягла на рівні розвитку дитини й не бажає рости. У ранньому дитинстві, щоб отримати те, що хочеш, можна «натиснути» на дорослих сльозами, істерикою, криком – доступною «силою». Проте вже в підліткові роки людина володіє методами отримувати від інших бажане без насилля. У дорослому житті не можна «змусити» інших бути такими, як ти, бо тобі «не подобається», що вони – інші, і тобі треба докладати зусиль, щоб якось адаптуватися. Тобто, можна, але це буде інфантильною насильницькою поведінкою, яка, якнайчастіше, межує з порушенням закону та етики спілкування. А чи треба змушувати? Чи треба вчитися досягати взаємності більш зрілими способами?

Усе, що стосується досягнення свого через використання інших, обман та крадійство – це про інфантильність. Як дитина намагається отримати своє вимогами, тиском, а іноді й маніпулюванням, так і доросла дитина у соціальних відносинах застосовує все те саме. І робить це доти, доки не потрапить у спільноту більш зрілих людей. Там адаптивні механізми інші, стає потрібна інша особиста та соціальна поведінка. «Малюк» чи «підліток», адаптуючись, починає переймати нові способи поводитися й дорослішає. Супротив і труднощі в цьому процесі – це хвороба росту.

Дорослішання не завжди дається просто. Зокрема, сам процес набуття зрілості завжди зумовлений наявністю «вищої планки» – прикладів цінностей і поведінки вищого рівня, а також виникненням необхідності їх опанувати. Якщо цього немає, то і окрема людина, і спільнота не розвиватимуться, залишатимуться на нижчому рівні розвитку, інфантилізуються.

Саме це наразі відбувається в Україні. Частина суспільства є достатньо зрілою, щоб брати участь у поступі, спільному з розвиненими країнами. Інша частина – ностальгує, лякається, «хоче на ручки», тяжіє до минулих станів системи та до узвичаєних форм існування в своєму суспільстві, не прагне розвитку, бажає законсервувати суспільну ситуацію, щоб тільки не постати перед необхідністю адаптуватися. «Краще – стагнація разом з певним колом таких, як я, ніж розвиток разом з різними». Більше про це – в наступних постах про суспільну адаптацію. 

Як адаптуватися в суспільстві, де всі різні? Як навчитися тверезо сприймати несхожість інших на себе?

Знати, що сприйняття світу та відносин через конкуренцію між «Я» і не «Я» чи між групами «Моїх» та «Не Моїх» – це інфантильність. Усвідомлювати, що є не тільки «Я», але є ще й безліч різноманітних «Не Я». Таке усвідомлення – питання дорослішання.

Інфантильність боїться відмінностей, бо необхідність адаптуватися до них, тобто, розвиватися, лякає уявною загрозою «втратити контроль» над тим, що вже привласнено. Проте насправді є ті, хто намагається контролювати – через страх, і ті, хто бере на себе відповідальність – бо робить вибір відповідно до того, що мусить. Інфантильні люди відчувають страх перед відповідальністю, і відчайдушно плутають її з прагненням у точності виконувати накази та розпорядження та контролювати геть усе, що знаходиться у сфері їхнього уявного «впливу». Жити в суспільстві інфантильних людей – це бачити, як вони одне одному наказують, розпоряджаються та контролюють усе, до чого можуть дотягнутися. Інфантильне суспільство не мислить себе поза контролем: одне за одним, силових структур – за всіма, керівників – за підлеглими, підлеглих – за керівниками… У такому суспільстві одне одному наказують та маніпулюють, а не домовляються. І всіх усе влаштовує, бо це такий спосіб адаптації і світосприйняття. «Проблеми» починаються, коли у цьому затишному світі з’являється хтось більш зрілий.   

Якщо інфантильні люди будь-якого паспортного віку сприймають світ у парадигмі «Я» і «Не Я» та через конкуренцію і контроль, то як це відбувається у більш дорослих?

Є «Я», є «Ти», і «ми обидва – частина чогось більшого» – ось у цьому, як стверджують дослідники, полягає світогляд зрілих людей. Стверджувати, визначати, розвивати та пізнавати себе конструктивним чином, ставитися до інших не з точки зору того, чим вони можуть бути тобі корисні, а, найперше, як до людей, до «Ти», які не «Я», але які, як і ти, частина чогось більшого – це світосприйняття дорослого.

Фото: Steve Harvey

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.