Коли система держуправління побудована на знеціненні

У попередньому пості:

Українці не можуть досягти свого ідеалу ціннісно та культурно розвиненої, сильної, заможної країни, доки тих, кому все це байдуже й у кого – суто споживацькі цінності, у країні більшість. Доки саме «шарікови» визначають цінності маси.

Доки так є, суспільні й культурні досягнення меншого відсотка повсякчас обнулятимуться й знецінюватимуться, до влади та суспільних інституцій приходитимуть нові й нові покоління «шарікових» – тих, хто ще в дитячому садку буллів вас за те, що вам подобаються книжки.

Але все ще сумніше: в Україні на «обнулінні», знеціненні, здійснюваними «вічними шаріковими», побудована вся система держуправління. Вона ще з радянських і 90-х часів ментально функціонує за принципом «крок уперед і два назад». У цьому поколінні зробили крок уперед – наступне покоління все «відкатить» і «обнулить», навіть не сумнівайтеся.

За кожної «нової влади» ніби-то можна «починати з чистого листа», користуючись вузьким кутом зору кожного нового покоління, яке вірить «усьому новому», тому що не має з чим порівнювати й досвіду, на який могло би спиратися.

Можна безкінечно обіцяти, нічого ніколи не виконувати, не доводити до ладу, обманювати, не відповідати за державницькі невдачі… Це дуже зручно для кожної «нової влади».

Проте це унеможливлює послідовний поступ. «Обнулює» сенс професіоналізму на чиновницькому рівні. Запобігає появі професійних чиновників, здатних підтримувати перебіг соціально важливих змін незалежно від політичних та пропагандистських факторів та поза зміною влад.

В Україні ми постійно спостерігаємо чиновницьку «циклічність», і ця «традиційна модель» унеможливлює послідовний розвиток. Тому що кожної нової президентскої каденції до влади та в чиновницькі кабінети приходять «нові люди» із ситуативними інтересами, які «не в зуб ногою», що й навіщо в цих кабінетах робилося до них, не здатні до засвоєння досвіду попередніх функціонерів і, відповідно, на послідовний поступ. Нам пропагують «обнуління» як «очищення влади». Насправді ж це, раз у раз, нове вино в старих віхах. І це дуже часто, за кожної нової хвилі «оновлених» функціонерів, призводить, першим чином, до непослідовності та функціональної слабкості чиновницького апарату, не кажучи вже про ідейну та ціннісну неспроможність.

За однієї президентської каденції виростає покоління посадовців і депутатів із ситуативними інтересами, яке не бачить ширше ідеології «свого» президента. Покоління, яке щиро вважає, «що так завжди й було», і «так завжди має бути». А за наступного президента їх «обнулюємо» – змінюємо всіх на нових. І знов до чиновницьких кабінетів заходять «нові люди», які не бачать ширше ідеології свого президента й не розуміють соціальних процесів у цілому. Вони також щиро вважають, «що так, як є, завжди й було», і «так, як є, завжди має бути». Проте за нового президента їхні кабінети знову «обнулять» і знову заведуть нових. Ця циклічність – інструмент справжнього контролю над владою.  

Український владно-чиновницький принцип не змінюється десятиліттями: прийти, щоб реалізувати ситуативні інтереси, «обнулити», розкритикувати й переробити все, що робилося до цього, зловити рибу в цій мутній воді й піти, уникнувши відповідальності й залишивши кабінет тим, хто вчинятиме так само. Українські чиновницькі кабінети ментально – це прохідний двір, тут ходять не «до», не «усередину», а «повз». Головне – гучно не грюкати дверима.

А задля цього непотрібно мати державницькі цінності й сім п’ядей в лобі. Головне – мати навичку нічим не грюкати. А для цього цілком можна – і навіть потрібно – бути «шаріковими».

Фото: Gaelle Marcel

Слово «покоління» уживається не в соціологічному, а більше в «маркетинговому» розумінні: із появою кожного нового маркетингового покоління на ринку починається «нова ера» через прихід нової цільової аудиторії з набором саме їй притаманних характеристик, які вивчаються й визначаються маркетологами.

projournalism.in.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.